Пояснюючи сутність цих принципів і правил, Руська Православна Церква зазначає, що в історії були різні підходи до питання про пріоритет матеріального або духовного, приватних чи громадських інтересів. Духовний ідеал багато разів приносився в жертву утилітарним інтересам, і навпаки. В одні періоди громадському надавали перевагу перед особистим, в інші — особистому перед громадським.
Ця проблема ставала предметом дискусій "іосифлян" і "не стяжателів", західників і слов'янофілів, громадських діячів пострадянського періоду. Однак сам факт таких дискусій показує, що приватна і загальна користь, духовне і матеріальне — це єдині невід'ємні частини людського буття. Ось чому не можна нехтувати ані духовним ідеалом, ані прагненням до матеріального блага, ані своїми життєвими інтересами, ані користю ближнього і суспільства.
Слід створювати такий економічний уклад, який допоможе гармонійно реалізовувати духовні устремління та матеріальні інтереси особи і суспільства. Цій гармонізації, як показує історичний досвід, сприяють правила, засновані на біблійних принципах.
Руська Православна Церква зазначає, що культ багатства і моральність у людині несумісні. Ставлення до багатства як до кумира неминуче руйнує економічну і правову культуру, породжує несправедливість у розподілі плодів праці, соціальну "війну всіх проти всіх". Наживання багатства заради багатства заведе в глухий кут і особистість, і національну економіку.
Багатство саме по собі не є благословенням або покаранням. Це, насамперед, випробування і відповідальність. Для моральної людини власність є не тільки засобом отримання вигоди, але і засобом служіння ідеалам добра і справедливості.
Власність, на думку представників Руської Православної Церкви, дає максимальну віддачу саме тоді, коли вона споживається ефективно, а плоди її використання розподіляються справедливо і відповідально, "вкладаються" в соціальну стабільність. Якщо людина творить матеріальні блага виключно для себе, своєї родини, своєї соціальної групи, при цьому нехтуючи інтересами інших,— вона переступає моральний закон і багато втрачає в економічному сенсі.
Чим більшою є власність, тим значнішою є влада людини над іншими людьми. Тому використання власності в господарюванні не повинне носити вузькоегоїстичний характер, суперечити спільному інтересу. Чесне господарювання виключає збагачення на шкоду суспільству. Добробут сумлінних підприємців і працівників має відповідати їх трудовому внеску, бути наслідком створення, дбайливого використання і примноження ними суспільно корисних благ.
Обов'язком заможної людини є творення добра, не обов'язково розраховуючи при цьому на суспільне визнання. Підприємець, і держава повинні виходити з принципу справедливості при прийнятті економічних рішень.
Представники Руської Православної Церкви підкреслюють, що рівень споживання і стандарти якості життя мають бути розумними і помірними, враховувати стан навколишнього середовища. Гроші — це лише засіб для досягнення поставленої мети. Вони повинні знаходитися в постійному русі, в обороті. Справа — справжня, що повністю захоплює людину,— ось багатство підприємця. Відсутність культу грошей розкріпачує людини, робить її внутрішньо вільною. Бідність чи багатство людини самі по собі не говорять про її моральності або аморальності. Бідняк, який витрачає свої здібності без користі чи вживає їх тільки в корисливих цілях, не менш аморальний, ніж багатій, який відмовляється жертвувати частину доходу на громадські потреби.
Бідність — це таке ж випробування, як і багатство. Бідна людина зобов'язана гідно вести себе, прагнути до ефективної праці, підвищувати свій професійний рівень, щоб вийти з нужденності. Держава, суспільство і бізнес мають допомагати їй у цьому, повага прав та законних інтересів їх учасників є основою ділових відносин. В економіці потрібно поєднувати принципи справедливості й ефективності.
Руська Православна Церква зазначає: маючи владу над матеріальними засобами і людьми, роботодавець (у тому числі держава) повинен відчувати відповідальність за свої економічні рішення, за дії своїх працівників і за наслідки таких дій. Чесність і професійність у відносинах з клієнтом і діловим партнером завойовують довіру і зміцнюють економічне становище підприємства, у той час як "нечесна гра" прирікає його на неминучий крах. Дотримання усних і письмових домовленостей служить основою гармонійних відносин в економіці. Навпаки, невиконання зобов'язань призводить до зниження ділового авторитету, та й авторитету всієї країни.
Суспільство повинне засуджувати подібну поведінку у різноманітних формах: відмова в особистому спілкуванні, публічний бойкот, виключення з профспілок. Ті ж правила застосовуються до несумлінних працівників, які не виконують певні трудові договори. Підприємство здатне бути успішним тільки при взаємному виконанні зобов'язань всередині колективу. Позиція Руської Православної Церкви висловлена у думці про необхідність прийняття державою законів, що підтримують і розвивають культуру виконання зобов'язань. При цьому вона сама повинна бути прикладом такої культури, зокрема, у сфері економіки та управління. Найважливішою функцією держави є ефективний контроль за дотриманням домовленостей.
Неприпустимими в ділових відносинах і на робочому місці є такі гріхи, як лихослів'я, непристойна поведінка щодо осіб протилежної статі, бійки, пияцтво, фамільярність. Не можна користуватися
добрим іменем своєї фірми для досягнення приватних цілей, отримуючи особисту вигоду на шкоду загальній справі.
Обман покупця у сфері послуг і торгівлі веде до втрати довіри і нерідко до банкрутства підприємства. Зухвалість, лінь, недбалість, неохайність працівника, що стикається з клієнтом, відштовхують останнього і тим завдають шкоди справі.
Моральність господарювання виражається, серед іншого, у ввічливості та коректності, збереженні самовладання у будь-якій ситуації, повазі до чужої думки,
Руська Православна Церква звертає увагу на проблеми відтворення робочої сили, які включають організацію відпочинку, здійснення фізичного та інтелектуального розвитку працівника, організацію системи освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, виплату гідної заробітної плати.
З цього приводу РПЦ зазначає, що постійна одноманітна робота, навіть інтелектуальна, духовно збіднює особистість і призводить до її деградації. Ніщо не може виправдати відмови людини від законного часу відпочинку, вихідних днів і повноцінного відпустки. Крім того, людина повинна мати можливість для зміни сфер та видів діяльності.
Підприємцям, владі та суспільству необхідно дбати про інтелектуальний, духовний та фізичний розвиток кожної особистості. Капітал матеріальний і фінансовий сьогодні неможливо ані створити, ані утримати без капіталу інтелектуального — добровільного застосування людиною своїх здібностей, умінь і знань. Їй повинні бути доступні знання і скарби культури, можливість реалізувати себе через освіту, наукову та творчу діяльність. Спожита на це частина робочого часу окупиться сторицею. Далекоглядний роботодавець буде дбати і про дозвілля працівників, що сприятиме їх розвитку, адже особистість, потенціал і таланти якої всебічно розкрилися, принесе максимальну користь і суспільству в цілому, і конкретній справі в економіці.
Праця для найманого працівника є основним джерелом засобів до існування. Тому через необґрунтоване звільнення, низьку оплату праці, несвоєчасну або неповну виплату заробітної плати він опиняється на межі виживання. Навпаки, дбайливе ставлення роботодавця до праці, здоров'я і життя ближнього несе благо і для нього самого, і для працівників.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка та релігія» автора Тимчик О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Руська Православна Церква про сучасні принципи та правила господарювання“ на сторінці 2. Приємного читання.
