Розділ 8. Перед синедріоном

Незадовго до Свого розп'яття Христос заповідав Своїм учням мир. “Мир залишаю вам, — сказав Він, — Мій мир Я даю вам. Не так, як світ дає, Я даю вам. Хай не тривожиться ваше серце і не лякається” (Івана 14:27). Це не той мир, який приходить внаслідок пристосування до світу. Христос ніколи не здобував миру ціною компромісу зі злом. Мир, який Христос залишив Своїм учням, радше внутрішній, ніж зовнішній; він має завжди перебувати з Його свідками, незважаючи на протидію та боротьбу.

Христос сказав про Себе: “Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч” (Матвія 10:34). Хоч Він — Князь миру, однак був причиною розділення. Той, Хто прийшов сповістити радісну новину та вселити надію й радість у серця людських дітей, поклав початок боротьбі, яка з усією силою розпалюється в людських серцях, викликаючи бурю пристрастей. Він застерігає Своїх послідовників: “У світі зазнаєте страждання”. “Накладуть на вас свої руки і будуть переслідувати, видаючи в синагоги та в'язниці; поведуть вас до царів і володарів через Моє Ім'я... Видаватимуть вас і батьки, і брати, і родичі, і друзі, і вб'ють декого з вас” (Івана 16:33; Луки 21:12, 16).

Це пророцтво виконалося дослівно. Лють, ганьба й жорстокість, на котрі тільки здатне людське серце, підбурюване сатаною, впали на послідовників Ісуса. Це пророцтво особливим чином виконається знову. Тілесне серце продовжує ворогувати проти Божого Закону і не бажає підкоритися його вимогам. Сьогодні світ не менше ворогує з принципами Христа, ніж за днів апостолів. Та сама ненависть, яка змушувала людей кричати: “Розіпни Його! Розіпни Його!”, яка призвела до переслідувань учнів, продовжує діяти в синах непокори. Той же дух, який в епоху темного Середньовіччя засуджував чоловіків і жінок до в'язничних кайданів, відсилав на заслання і смерть, який винаходив витончені тортури інквізиції, влаштував різанину в ніч святого Варфоломія та запалив вогнища Смітфільда1, з великою злобою усе ще продовжує діяти в невідроджених серцях. Історія Істини завжди була літописом боротьби між правдою і неправдою. Проповідь Євангелія завжди зустрічалася в цьому світі з протидією, небезпекою, втратами і стражданням.

Що давало силу тим, хто в минулому зазнавав гонінь задля Христа? — Єдність із Богом, єдність зі Святим Духом, єдність із Христом. Наруга й переслідування розлучили багатьох із земними друзями, але не з любов'ю Христа. Душа, котра йде крізь бурі випробувань і терпить ганьбу задля Істини, є найбільш дорогою для нашого Спасителя. “Я любитиму його, — сказав Христос, — і з'явлюся йому Сам” (Івана 14:21). Коли, захищаючи істину, віруючий стоїть перед земним судом, Христос стоїть поруч із ним. Коли він знемагає в тюремних мурах, Христос приходить до нього, підбадьорюючи його серце Своєю любов'ю. Коли він зустрічає смерть в ім'я Христа, Спаситель говорить йому: “Вони можуть убити тіло, та не зашкодять душі”. “Будьте відважні: Я світ переміг!” “Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю” (Івана 16:33; Ісаї 41:10).

“Ті, хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік! Єрусалим, гори круг нього, а Господь круг народу Свого відтепер й аж навіки!” “Від кривди й насилля врятує їхню душу, їхня кров дорога буде в очах Його” (Псалми 124:1-2; 71:14).

“І Господь Саваот берегтиме всіх їх... спасе їх Господь, їхній Бог, того дня, Свій народ, як отару, бо вони, як каміння корони, засяють у Краї Його” (Захарії 9:15).