Розділ 56. Патмос

У всі віки вибрані Богом свідки зазнавали ганьби й гоніння за істину. Йосипа лихословили й переслідували за те, що він зберігав цнотливість і непорочність. За Давидом, вибраним Божим вісником, вороги полювали, як за диким звіром. Даниїла вкинули до лев'ячої ями за його вірність Небу. Йов втратив земне майно та був уражений такою тілесною недугою, що викликав огиду в родичів і друзів, однак не зрікся своєї непорочності. Єремію не могли залякати, щоб він не звіщав Божі слова; його свідчення викликало у царя та князів таку лють, що вони вкинули його до бридкої ями. Степана каменували за те, що він проповідував Христа, і притому розп'ятого. Павла кидали до в'язниці, били палицями, каменували і, врешті-решт, віддали на смерть, бо він був вірним Божим вісником для язичників. А Йоан був засланий на острів Патмос за “Боже Слово і свідчення Ісуса Христа”.

Ці приклади людської стійкості свідчать про вірність Божих обітниць — про незмінну присутність і підкріплюючу благодать Господа. Вони свідчать про те, що віра здатна протистояти силам світу. Вона дає можливість покладатися на Бога в найпохмуріші хвилини і відчувати у час найсуворішого випробування й життєвих бур, що подіями керує наш Отець. Тільки очима віри можна зазирнути за межі сьогодення і правильно оцінити вічні скарби.

Ісус не дає Своїм послідовникам приводу сподіватися земної слави й багатства, вільного від випробувань життя. Навпаки, Він закликає їх іти шляхом самозречення й ганьби. Той, Хто прийшов викупити світ, зустрівся з протидією об'єднаних сил зла. Князь миру зазнавав немилосердних нападок злих людей, які діяли в союзі зі злими ангелами. Кожне Його слово й учинок були виявом Божественного співчуття, але Його неподібність до світу викликала найлютішу ненависть.

Так буде з усіма, хто бажає благочестиво жити в Ісусі Христі. Усіх, хто має Дух Христів, чекають гоніння й ганьба. Характер переслідувань із часом змінюється, але принцип — дух, що їх підбурює, — той самий, що вбивав Господніх вибранців від днів Авеля.

У всі віки сатана переслідував Божих дітей. Він мучив їх, убивав, але, помираючи, вони перемагали. Вони свідчили про силу Того, Хто могутніший за сатану. Нечестиві можуть катувати й убивати тіло, проте не можуть торкнутися життя, схованого з Христом у Богові. Вони можуть ув'язнити людину, однак не можуть поневолити дух.

Через випробування й гоніння слава Бога — Його характер — відкривається в Його вибраних. Віруючі в Христа, яких світ ненавидить і переслідує, виховуються й гартуються у школі Христа. На землі вони ідуть вузьким шляхом та очищуються в горнилі страждання. Вони прямують за Христом, незважаючи на жорстоку боротьбу; виявляють самозречення, зазнають гірких розчарувань, але саме так пізнають вину й горе гріха і дивляться на нього з огидою. Ставши спільниками Христових страждань, вони крізь морок можуть споглядати славу, говорячи: “Бо я вважаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті в порівнянні з майбутньою славою, що має з'явитися нам” (Римлянам 8:18).