Розділ 54. Вірний свідок

Із сумом Йоан спостерігав, як ці отруйні лжевчення закрадалися в Церкву. Він бачив небезпеки, які загрожували Церкві, і своєчасно й рішуче вказував на них. Послання Йоана дихають любов'ю. Складається враження, що він писав їх пером, вмочаючи його в любов. Однак порушників Божого Закону, котрі претендували на безгрішне життя, він, не вагаючись, застерігав від жахливої омани.

Звертаючись до помічниці в євангельській роботі, жінки бездоганної репутації й широкого впливу, він писав: “Бо багато ошуканців увійшло в світ, які не визнають, що Ісус Христос прийшов у тілі; такий є обманщик і антихрист. Стережіться, щоб ви не втратили того, над чим ми працювали, але щоб дістали повну нагороду. Кожний, хто робить переступ і не залишається у вченні Христа, Бога не має. Хто перебуває у вченні, той має і Отця, і Сина. Коли хто приходить до вас, але не приносить цього вчення, не приймайте його в дім і не вітайте його. Бо хто його вітає, той стає співучасником його злих вчинків” (2 Івана 7-11).

Ми уповноважені дотримуватися тієї ж самої оцінки, що й улюблений учень, — стосовно тих, які стверджують, що перебувають у Христі, однак порушують Божий Закон. У ці останні дні існує таке ж зло, яке загрожувало благополуччю першоапостольської Церкви, тому потрібно уважно дослідити вчення апостола Йоана з цього питання. “Ви повинні любити” — цей заклик можна почути всюди, особливо від тих, які вважають себе освяченими. Але справжня любов надто чиста, аби прикривати нею невизнаний гріх. Виявляючи любов до душ, за які помер Христос, ми не повинні йти на компроміс зі злом. Ми не повинні об'єднуватися з бунтівниками і називати це любов'ю. Бог вимагає, щоб Його народ у цей час стояв за правду так само непохитно, як протистояв згубній омані Йоан.

Апостол навчає, що, виявляючи християнську ввічливість, ми водночас уповноважені бути чесними і відвертими щодо гріха і грішників; і це не суперечить правдивій любові. “Кожний, хто робить гріх, — пише він, — робить і беззаконня, бо гріх є беззаконням. І ви знаєте, що Він з'явився, аби взяти наші гріхи, а в Ньому гріха немає. Кожний, хто в Ньому перебуває, не грішить. Кожний, хто грішить, не бачив Його і не пізнав Його” (1 Івана 3:4-6).

Як свідок Христа, Йоан не полемізував і не сперечався. Він говорив про те, що знав, бачив і чув. Він перебував у тісному спілкуванні із Христом, слухав Його вчення, був свідком Його могутніх чудес. Мало хто міг бачити красу Христового характеру так, як бачив її Йоан. Для нього темрява минула і засяяло істинне світло. Його свідчення про життя і смерть Спасителя було ясним і переконливим. Він говорив від серця, переповненого любов'ю до Спасителя, і жодна сила не могла зупини його.

“Про те, що було від початку, — писав він, — що ми почули, що побачили на власні очі, що ми оглядали і до чого доторкнулися наші руки, — про Слово життя... що ми по бачили й почули, сповіщаємо й вам, щоб і ви мали спільність з нами. А наша спільність — з Отцем і з Його Сином — Ісусом Христом” (1 Івана 1:1, 3).

Тому нехай кожний справді віруючий своїм життям “підтвердить, що Бог правдивий” (Івана 3:33). Він може свідчити про те, що бачив, чув і відчував завдяки силі Христа.