Розділ 51. Вірний співпастир

Так було з Петром та іншими учнями. Христос відкрив Істину світові. Нетлінне насіння — Слово Боже, було посіяне Ним у людських серцях. Але багато найдорогоцінніших уроків Великого Вчителя залишилися незрозумілими для Його слухачів. Коли після вознесіння Ісуса Святий Дух нагадав учням Його повчання, вони збудилися від духовної дрімоти. їхній розум осяяло світло нового одкровення; чиста, непорочна Істина знайшла там для себе місце. Тоді чудові досвіди життя Спасителя стали їхніми досвідами. Ці мужі, Божі обранці, проповідували Слово і звіщали велику істину: “Слово стало тілом, і перебувало між нами... повне благодаті й істини. Бо з Його повноти ми всі одержували благодать за благодаттю” (Івана 1:14, 16).

Апостол закликав віруючих досліджувати Писання, через правильне розуміння котрих вони можуть досягти вічності. Петро розумів: у житті кожної душі, котра врешті-решт переможе, будуть труднощі та випробування. Але він знав і те, що розуміння Писань допоможе спокушуваному пригадати обітниці, котрі потішать серце і зміцнять віру у Всемогутнього.

“Бо кожне тіло, немов трава, — писав він, — і всяка слава людини, як квітка рослини: засохла трава — і цвіт її опав. А Слово Господнє пробуває вічно! А це те Слово, яке сповіщене вам у Євангелії. Отож, відкладіть усяке зло, і всякий обман, і лицемірство, і заздрість та всілякі обмови і, як новонароджені немовлята, жадайте чистого духовного молока, щоб на ньому ви зросли для спасіння, бо ви скуштували, що Господь добрий”.

Чимало віруючих, до кого Петро адресував свої листи, жили серед язичників, і багато залежало від їхньої вірності своєму високому покликанню. Апостол нагадував їм про їхню перевагу, як послідовників Христа Ісуса. “Ви — рід вибраний, — писав він, — царське священство, святий народ, придбаний, аби звіщати чесноти Того, Хто вас покликав із темряви до дивного Його світла. Ви колись були ‘ненарод’, а тепер народ Божий; ви колись були ‘непомилувані’, а тепер ви помилувані.

Улюблені, благаю вас, як чужинців і мандрівників, стримуватися від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі, мати добру поведінку серед язичників, щоб за те, за що вас обмовляють, мов злочинців, побачивши добрі діла, прославили Бога в день відвідин”.

Апостол ясно показав, як віруючі мають ставитися до громадянських властей: “Підкоріться всякій людській владі задля Господа, — чи цареві, як володареві, чи правителям, як від Нього посланих, аби карати злочинців та хвалити тих, що чинять добро. Бо така Божа воля, щоб вони добрими вчинками приборкували неуцтво немудрих людей, як вільні, — що не використовують свободу як прикриття для зла, — але як раби Божі. Шануйте всіх, любіть братерство, бійтеся Бога, поважайте царя”.

Слугам була дана порада коритися своїм панам “із повним страхом... не тільки добрим та лагідним, а й прикрим. Бо це благодать, — пояснює апостол, — коли хто свідомо, задля Бога переносить злидні, страждаючи несправедливо. Бо яка честь, коли зазнаєте покарання за провини? Але коли терпите й страждаєте, роблячи добро, — це благодать перед Богом. На це ви були покликані, тому що й Христос постраждав за нас, залишивши нам приклад, щоб ми йшли Його слідами. Він не вчинив гріха, і не знайдено підступу в устах Його; коли Його лихословили, Він не лихословив; страждаючи, не погрожував, а передавав Тому, Хто судить справедливо. Він Сам Своїм тілом підняв наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для праведності; Його ранами ви оздоровлені. Бо ви були як блукаючі вівці, а тепер повернулися до Пастиря і Наставника ваших душ”.

Апостол повчав віруючих жінок, щоб вони були стриманими в мові, скромними у вбранні й поведінці. “Хай окрасою для них, — радив він, — буде не зовнішнє, не заплітання волосся та навішування золота чи прикрашання одягу, а прихована сердечна людина, в нетлінності лагідного і мовчазного духа, що є дорогоцінним перед Богом”.

Це повчання стосується віруючих усіх віків. “За їхніми плодами пізнаєте їх” (Матвія 7:20). Внутрішня окраса лагідного і мовчазного духа — дорогоцінна. У житті справжнього християнина зовнішня окраса завжди гармоніює з внутрішнім миром і святістю. “Коли хто хоче йти за Мною, — сказав Христос, — хай зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за Мною” (Матвія 16:24). Життя християнина буде позначене самозреченням і жертовністю. Одяг усіх, хто йде шляхом, прокладеним для викуплених Господом, свідчитиме про навернення їхнього смаку.

Любити красу і прагнути її — добра справа, але Бог бажає, щоб ми перш за все любили та шукали вищу, нетлінну красу. Жодна зовнішня окраса не може зрівнятися своєю цінністю чи привабливістю з тим “лагідним і мовчазним духом”, “білим і чистим вісоном” (Об'явлення 19:14), котрий матимуть усі святі землі. Цей одяг зробить їх прекрасними й приємними на землі, а в майбутньому стане їхньою перепусткою до палацу Царя. Його обітниця говорить: “Вони ходитимуть зі Мною в білому, бо є того гідні” (Об'явлення 3:4).

Пророчим поглядом дивлячись у майбутнє, на тривожні часи для Христової Церкви, апостол закликав віруючих бути непохитними перед лицем випробувань і страждань. “Любі, — писав він, — не дивуйтеся вогневі, що трапляється з вами для вашого випробування, — наче якомусь дивному випадкові”.

Випробування — частина виховного процесу в школі Христа з метою очищення Божих дітей від земних домішок. Випробування випадають на їхню долю саме тому, що їх провадить Бог. Випробування й перешкоди — це Його вибрані методи виховання та призначені Ним умови успіху. Той, Хто читає серця людей, знає їхні слабкості краще за них самих. Він бачить, що деякі мають такі риси, котрі при правильному спрямуванні можуть бути використані для просування Його справи. У Своєму Провидінні Він ставить ці душі в таке становище, такі різноманітні обставини, щоб вони виявили вади, про які й не здогадуються. Він дає їм можливість перемагати їх і підготувати себе до служіння. Часто Він дозволяє палати вогню страждання, щоб вони могли очиститися.

Бог постійно піклується про Свій спадок, допускаючи для Своїх дітей лише ті скорботи, котрі необхідні для їхнього теперішнього та вічного блага. Він очистить Свою Церкву, як Христос очистив храм під час земного служіння. Усі труднощі й випробування, які Він посилає Своєму народові, мають сприяти досягненню більшого благочестя, більшої сили для перемоги справи Хреста.

У житті Петра був час, коли він не бажав бачити Хрест у справі Христа. Коли Спаситель відкрив учням, що на Нього чекають страждання і смерть, Петро вигукнув: “Змилуйся над Собою, Господи! Хай цього Тобі не станеться!” (Матвія 16:22). Протест Петра був викликаний жалістю до себе, він не бажав розділяти страждання Христа. Це був гіркий урок для учня. Він повільно опановував істину про те, що земний шлях Христа пролягав через муки і приниження. Але він мав засвоїти цей урок у вогняному горнилі. Колись енергійний, а тепер зігнутий під тягарем років і праці, він писав: “Любі! Не дивуйтеся вогневі, що трапляється з вами для вашого випробування, — наче якомусь дивному випадкові; але радійте, що ви є учасниками Христового страждання, щоб і при з'явленні Його слави ви раділи та веселилися”.

Звертаючись до пресвітерів Церкви щодо їхньої відповідальності як співпастирів Христової отари, апостол писав: “Пасіть те Боже стадо, що є у вас; наглядайте не з примусу, а добровільно, по-Божому; не задля ненаситної жадоби користі, а з ревності; не як ті, що панують над спадком, але якті, що самі є прикладом для стада; і коли з'явиться Архипастир, одержите нев'янучий вінець слави”.

Співпастирі мають старанно пильнувати Господню отару. Їхнє пильнування не повинно носити характер диктаторства; їхнє завдання — підбадьорювати, зміцнювати, підносити. Служіння означає щось більше, ніж тільки проповідування; воно означає серйозну особисту працю. Церква на землі складається зі схильних до помилок людей; їх підготовка та виховання вимагають терплячих наполегливих зусиль, аби вони могли отримати визнання в цьому житті, а в житті прийдешньому — славу і безсмертя. Існує потреба у вірних пастирях, які не будуть улещувати Божий народ, ані поводитися з ним брутально, але годуватимуть його хлібом життя. Ці мужі щоденно відчувають перетворювальну силу Святого Духа, плекають міцну безкорисливу любов до тих, для кого працюють.

Зустрічаючись у церкві з відчуженням, прикрістю, заздрістю, ревнощами, співпастир має виявляти тактовність. Йому необхідно працювати в дусі Христа, щоб залагоджувати різні справи. Людей потрібно застерігати, докоряти за гріх; виправляти допущені помилки слід не тільки з-за кафедри, але й з допомогою індивідуальної роботи. Норовливе серце може не погоджуватися із закликами, Божого слугу можуть критикувати, недооцінювати. Тоді нехай він згадає: “Мудрість, що згори, насамперед чиста, потім мирна, лагідна, покірна, повна милосердя і добрих плодів, безстороння, нелукава. Адже плід праведності сіється в мирі — і творцями миру” (Якова 3:17-18).

Завдання служителя Євангелія — “просвітити всіх, у чому полягає здійснення таємниці, що від віків була схована в Бозі” (Ефесянам 3:9). Якщо хтось обирає найлегший, вільний від самопожертви шлях, задовольняючись проповідуванням і перекладаючи свою роботу на іншого, то Бог не прийме його служіння. Душі, за котрі помер Христос, гинуть через те, що ніхто не проводить з ними цілеспрямованої, індивідуальної роботи. Служитель, який не бажає працювати з людьми особисто, як цього вимагають інтереси отари, обрав для себе роботу не за покликанням.

Справжній пастир забуває про себе. Він випускає з уваги власне “я”, щоб чинити діла Божі. Проповідуючи Слово, особисто працюючи з людьми по домах, він дізнається про їхні потреби, скорботи, випробування. Співпрацюючи з великим Носієм тягарів, він розділяє їхнє горе, потішає в смутку, задовольняє голод душі та навертає серця до Бога. У цій роботі служителеві допомагають небесні ангели, а сам він навчений і просвічений в істині, яка може зробити мудрим на спасіння.

Повчаючи тих, хто займає відповідальні пости в Церкві, апостол виклав деякі загальні принципи, котрих мали дотримуватися всі учасники церковної спільноти. Молодих членів отари апостол переконував наслідувати приклад своїх пастирів у їхній христоподібній покорі. “Також і ви, молодші, коріться старшим; та й усі виявляйте покору один до одного, адже Бог гордим противиться, а покірним дає благодать. Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас підняв свого часу. Покладіть на Нього всі ваші турботи, бо Він дбає про вас. Будьте тверезі, пильнуйте. Ваш ворог — диявол — ходить і ричить, мов лев, шукаючи, кого б поглинути. Протидійте йому міцною вірою”.