Розділ 42. Морська подорож і корабельна аварія

Уже повністю розвиднілося, однак вони не могли визначити своє місцезнаходження. “Побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем. Піднявши якорі, пустилися в море, водночас посла били канати на стерні і, піднявши мале вітрило, бо дув вітер, попрямували до берега. Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль”.

Тепер Павлові і решті в'язнів загрожувала доля, жахливіша за корабельну аварію. Воїни розуміли, що не зможуть втримати доручених їм в'язнів, коли всі будуть добиратися до суші. Кожний докладатиме всіх зусиль, аби врятуватися. І якщо когось із в'язнів бракуватиме, відповідальні за них можуть поплатитися власним життям. Тому воїни вирішили умертвити всіх в'язнів. Римський закон дозволяв цю жорстокість, і їхній задум був би негайно виконаний, якби серед в'язнів не було того, кому всі вони завдячували життям. Сотник Юлій розумів: дякуючи Павлові, усі присутні на кораблі були врятовані. Більше того, він був переконаний, що Господь перебуває з апостолом, тому боявся заподіяти йому зло. Отже, сотник “наказав тим, що можуть плавати, першими стрибати й добиратися до берега, а інші — хто на дошках, хто на уламках з корабля. І сталося так, що всі врятувалися на землю”. Коли зробили перевірку, усі виявилися на місці.

Тубільці Мальти співчутливо поставилися до потерпілих. “Запаливши вогонь, — пише Лука, — вони приймали нас усіх, бо був дощ і холод”. Павло як міг активно допомагав людям. Назбиравши купу хмизу, він поклав її на вогонь, аж раптом “змія, виповзши через жар, вчепилася в його руку”. Людей, які стояли поруч, охопив жах. По кайданах Павла вони визначили, що той був в'язнем, тому казали один до одного: “Певне, цей чоловік убивця, що йому, врятованому від моря, помста не дозволила жити!” Але Павло струснув змію у вогонь, не зазнавши жодної шкоди. Знаючи отруйність цієї змії, люди чекали, що він ось-ось упаде на землю, звиваючись у страшних муках. “Як того довго очікували і бачили, що нічого злого йому не стається, змінили думку й почали говорити, що він — бог”.

Упродовж трьох місяців перебування на Мальті Павло і його співпрацівники скористалися багатьма можливостями для проповіді Євангелія. Господь діяв через них дивовижним чином. Завдяки Павлові до всіх потерпілих ставилися з надзвичайною добротою; усі їхні потреби були задовільнені, а перед від'їздом з Мальти їх щедро забезпечили всім необхідним для подорожі. Лука стисло викладає основні події, які мали місце під час їхнього перебування на Мальті.

“Навколо того місця були володіння начальника острова на ім'я Публій, який, прийнявши нас, три дні щиро виявляв гостинність. І сталося, що батько Публія лежав хворий на гарячку і дизентерію; Павло, ввійшовши до нього і помолившись, поклав на нього руки й оздоровив його. Коли ж це сталося, то й інші на острові, що мали недуги, приходили й оздоровлялися. І вони вшанували нас великими почестями, а як ми відпливали, давали нам усе, що було потрібно”.