Розділ 32. Щедра церква 

У своєму служінні церквам апостол Павло невтомно намагався пробудити в серцях новонавернених бажання звершувати великі діла для Божої справи. Він часто закликав їх виявляти щедрість. Згадуючи в розмові з ефеськими пресвітерами свою колишню працю для них, він сказав: “Я вам увесь час показував, що так працюючи, треба захищати немічних і згадувати слова Господа Ісуса, Який Сам сказав: Блаженніше давати, ніж брати”. До коринтян він писав: “Хто сіє скупо, той скупо і жатиме, а хто сіє щедро, той і щедро пожне. Кожний хай дає за велінням серця, а не з жалем чи з примусу, адже Бог любить того, хто дає з радістю” (Дії 20:35; 2 Коринтянам 9:6-7).

Майже всі віруючі в Македонії були матеріально бідні, але їхні серця сповнилися любов'ю до Бога та Його Істини, і вони з радістю жертвували для підтримки Євангелія. Коли в церквах, які складалися з навернених язичників, було проведено загальний збір пожертвувань для полегшення становища віруючих євреїв, щедрість навернених у Македонії була поставлена за приклад іншим церквам. У посланні до віруючих коринтян апостол звертав їхню увагу на “благодать Божу, яка була дана македонським церквам, тому що серед великого досвіду переживання їхня надмірна радість при крайній убогості переросла в багатство їхньої щиросердечності. Бо я свідчу, що по змозі й понад змогу, добровільно, з наполегливим проханням вони благали нас про благодать і участь у служінні для святих”(2 Коринтянам 8:1-4).

Бажання жертвувати у віруючих Македонії було наслідком їхнього щирого посвячення. Спонукані Божим Духом, вони “спочатку віддали себе Господеві” (2 Коринтянам 8:5), а потім охоче жертвували свої кошти для підтримки Євангелія. Їх не потрібно було закликати до цього; навпаки, вони тішилися перевагою відмовити собі навіть у необхідному, щоб задовольнити потреби інших. Коли апостол спробував стримати їх, вони наполегливо просили його прийняти їхнє пожертвування. У своїй простоті, у любові до братів вони з радістю зрікалися себе, приносячи рясний плід доброчинності.

Коли Павло послав Тита до Коринта, щоб зміцнити віруючих, він напучував його збудовувати цю церкву в дусі жертовності. У своєму Посланні до віруючих він додає й особистий заклик. “І оскільки ви в усьому маєте достаток, — благав він, — у вірі, слові, знанні, в різних турботах, у вашій любові до нас, — то і в цій доброчинній справі збагачуйтеся. Тепер же закінчіть справу, щоб як ревно бажали, так щоб і виконали в міру можливості. Бо коли є готовність, вона сприймається згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має. А Бог спроможний збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви завжди в усьому мали повний достаток і збагачувалися всяким добрим ділом. В усьому збагачуйтеся різноманітною щирістю, яка через нас складає подяку Богові” (2 Коринтянам 8:7, 11-12; 9:8, 11).

Безкорисливість і щедрість наповнювали Ранню Церкву радістю; бо віруючі знали, що своїми зусиллями допомагають звіщати Євангеліє тим, котрі перебувають у темряві. їхня доброчинність свідчила про те, що вони не марно прийняли Божу благодать. Що, як не освячення Духа, могло викликати таку щедрість? Для віруючих і невіруючих це було чудом благодаті.

Духовне благополуччя тісно пов'язане з християнською щедрістю. Послідовники Христа мають тішитися перевагою виявляти в житті доброчинність свого Викупителя. Коли вони дають Господеві, то можуть бути впевнені: їхній скарб іде перед ними до небесних дворів. Чи можуть люди убезпечити своє майно? Нехай віддадуть його в Руки, котрі носять на собі сліди розп'яття. Хто бажає мати радість від свого багатства, нехай використає його на потреби потребуючих і страждальців. Хто бажає збільшити свої статки, нехай прислухається до Божественної настанови: “Шануй Господа тим, що ти маєш; та первоплодами всіх твоїх прибутків, і твої клуні будуть ущерть повні, і твої винотоки вируватимуть молодим вином” (Приповісті 3:9-10). Якщо ж вони утримуватимуть багатство задля власних егоїстичних цілей, тоді втратять його навіки. Нехай же віддадуть свій скарб Богові, і з тієї миті він носитиме Його напис. Він буде запечатаний Його вічною незмінною печаткою.

Бог говорить: “Щасливі ви, що сієте біля всіх вод” (Ісаї 32:20). Постійна віддача Божих дарів там, де справа Господа або потреби людей вимагають нашої допомоги, не призводить до бідності. “Той сипле щедро, і йому ще прибуває, а той скупий надміру — і убожіє” (Приповісті 11:24). Сіяч примножує насіння, розкидаючи його. Це можна сказати і про тих, хто вірний у віддачі Божих дарів. Наділяючи ними інших, вони примножують для себе благословення. “Дайте — і дасться вам, — обіцяє Бог, — міру добру, натоптану, струснуту й переповнену дадуть вам” (Луки 6:38).