Розділ 25. Послання до солунян

Якщо християнин пильнує, значить він працює, намагаючись зробити все можливе для поширення Євангелії. У міру того, як зростає його любов до Викупителя, зростає його любов і до ближніх. Подібно до свого Господа, він зносить суворі випробування, але не дозволяє, щоб страждання озлобили його або порушили душевний мир. Він знає: якщо мужньо знесе випробування, воно очистить його, ушляхетнить і приведе до більшої єдності із Христом. Учасники Христових страждань будуть також учасниками Його втіхи і, врешті-решт, розділять із Ним Його славу.

“Просимо вас, брати, — продовжує Павло своє Послання до солунян, — шануйте тих, що працюють між вами, наставлені над вами в Господі, і тих, що напоумлюють вас; виявляйте до них велику любов за їхню працю. Майте мир між собою”.

Віруючим у Солуні дуже дошкуляли люди, котрі проповідували фанатичні погляди і вчення. Деякі “порушували порядок”, нічого не роблячи, а тільки вдаючи, що працюють. Церква була організована належним чином, нею керували служителі, пресвітери і диякони. Однак деякі свавільні гарячі натури відмовлялися підкорятися керівникам Церкви. Вони відстоювали не тільки право на власну думку, але й право нав'язувати свої погляди Церкві. З огляду на це, Павло закликав віруючих у Солуні виявляти належну пошану й повагу до тих, хто був обраний на керівні посади в Церкві.

Піклуючись про те, щоб віруючі в Солуні жили в страху Божому, апостол благав їх виявляти практичне благочестя в щоденному житті. “А далі, брати, — писав він, — просимо вас і благаємо в Господі Ісусі, щоб так, як прийняли ви від нас, як слід вам поводитися і догоджати Богові, — саме так ви й поводитеся, — аби ви все більше в цьому зростали. Бо знаєте, які вказівки дали ми вам у Господі Ісусі. Це ж воля Божа — ваше освячення, щоб ви берегли себе від розпусти... Адже Бог покликав нас не до нечистоти, а до освячення”.

Апостол розумів, якою великою мірою він відповідальний за духовний добробут тих, які навернулися завдяки його праці. Він бажав, щоб вони зростали в пізнанні єдиного Істинного Бога та посланого Ним Ісуса Христа. Часто у своєму служінні він зустрічав великі групи чоловіків та жінок, які любили Ісуса, схилявся з ними в молитві, прохаючи Бога навчити їх зберігати з Ним живий зв'язок. Часто він радився з ними, як найкраще передати іншим світло Євангельської Правди. І часто, перебуваючи в розлуці з тими, задля кого трудився, благав Бога вберегти їх від злого й допомогти стати ревними, активними місіонерами.

Одним з найсильніших доказів навернення є любов до Бога і ближнього. Коли люди приймають Ісуса як свого Викупителя, вони відчувають глибоку, щиру любов до тих, котрі також прийняли цю дорогоцінну віру. Так стояла справа з віруючими в Солуні. “Про братолюбство, — писав апостол, — нема потреби писати вам, бо ви самі Богом навчені любити один одного, адже те й робите всім братам, що перебувають у всій Македонії. Просимо вас, брати, аби ви в цьому все більше зростали і пильно дбали про те, щоб жити спокійно і робити свою справу, працювати своїми власними руками, як ми вам звеліли, щоб ви гідно поводилися перед чужими і ні в чому не мали нестатків”.

“І Господь хай помножить і наповнить вас любов'ю один до одного і до всіх, такою ж, яку ми маємо до вас, аби зміцнити ваші серця, зробити бездоганними у святості перед Богом і нашим Отцем під час приходу Господа нашого Ісуса з усіма Його святими”.

“Просимо вас, брати: напоумляйте тих, що порушують порядок, підбадьорюйте малодушних, захищайте немічних, будьте терпеливими до всіх. Стережіться, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного і для всіх. Завжди радійте, невпинно моліться, за все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас”.

Апостол застерігав солунян не зневажати дар пророцтва: “Духа не вгашайте, пророцтвом не нехтуйте, усе досліджуйте, держіться доброго”, — закликаючи їх старанно відокремлювати правду від неправди. Він просив їх: “Стримуйтеся від усякого роду зла”, — і закінчив своє Послання молитвою про повне освячення їх Богом: “Нехай ваш дух, душа і тіло бездоганно будуть збережені в цілості до приходу нашого Господа Ісуса Христа. Вірний Той, Хто покликав вас, — додав апостол, — Він і здійснить”.

Учення, яке Павло виклав солунянам у своєму Першому посланні щодо Другого приходу Христа, повністю узгоджувалося з його попередньою наукою. Проте його слова були неправильно сприйняті деякими братами із Солуні, котрі вирішили, ніби Павло сподівається дожити до Приходу Спасителя. Це викликало в них ще більший ентузіазм і хвилювання. Люди, котрі раніше нехтували своїми обов'язками, тепер стали ще наполегливіше відстоювати власні хибні погляди.

У своєму Другому посланні Павло ставив за мету допомогти їм звільнитися від неправильного розуміння його вчення та роз'яснити свою точку зору. Він знову висловив упевненість у їхній щирості, дякуючи за те, що їхня віра зміцнялася, а любов один до одного та до справи їхнього Господа примножувалася. Апостол писав, що ставить у приклад іншим церквам їхні терпіння й віру, з якими вони мужньо зносять переслідування й утиски, та скерував їхню увагу й думки до часу Другого приходу Христа, коли Божий народ відпочине від усіх турбот і страждань.

“Тож ми самі, — писав він, — хвалимося вами в Божих церквах за вашу терпеливість і віру в усіх ваших переслідуваннях і утисках... А вам, що зазнаєте утисків, — відпочинок з нами, коли з'явиться з неба Господь Ісус з ангелами Своєї сили, в полум'яному вогні, що дає відплату тим, хто Бога не знає і не слухається Євангелії Господа нашого Ісуса. Вони приймуть покарання, вічну погибель від Господнього обличчя і від слави Його сили... Ось чому й молимося завжди за вас, щоб наш Бог зробив вас гідними покликання і наповнив міццю кожне бажання до добра та кожне діло віри, щоб у вас прославилося ім'я Господа нашого Ісуса, а ви в Ньому, за благодаттю нашого Бога і Господа Ісуса Христа”.

Та перед Приходом Христа в релігійному світі мали відбутися важливі зміни, передречені в пророцтві. Апостол писав: “Щоб ви не відразу вагалися розумом та не тривожилися ні духом, ні словом, ні посланням, яке нібито від нас, наче настав Господній день. Хай ніхто вас не ошукає жодним способом. Бо раніше має прийти відступлення та виявитися людина беззаконня, син погибелі, що противиться і підноситься понад усім тим, що зветься Богом чи святинею; він у Божому храмі сяде [як Бог] і видаватиме себе за Бога”.

Слова Павла не слід було неправильно тлумачити і навчати, що він, отримавши особливе одкровення, попереджав солунян про скорий Прихід Христа. Така точка зору могла створити плутанину, бо розчарування часто призводить до невір'я. Апостол застерігав братів від прийняття вістки, яка нібито походила від нього, наголосивши, що спочатку мала повстати папська влада, так чітко змальована пророком Даниїлом, котра буде провадити війну з Божим народом. І доки ця влада не виконає своєї згубної блюзнірської справи, доти Церква не повинна розраховувати на Прихід свого Господа. “Хіба ви не пам'ятаєте, — запитує Павло, — що я вам про це говорив, коли ще був у вас?”

Жахливими будуть випробування істинної Церкви. Коли апостол писав ці слова, “таємниця беззаконня” уже почала діяти. Майбутні події відбуватимуться “за сприянням сатани... з усякою силою, ознаками, фальшивими чудесами, з усякою оманою неправди для тих, які гинуть”.

Особливо серйозно апостол попереджує тих, хто відмовляється прийняти “любов правди”. “І за це, — писав він про всіх, хто свідомо відкидає вістку Істини, — Бог посилає їм дію омани, щоб вони повірили в неправду, аби суд прийняли всі, що не повірили в правду, а уподобали неправду”. Люди не можуть безкарно відкидати застереження, котрі Бог у Своїй милості посилає їм. Від тих, які вперто відвертаються від застережень, Бог відбирає Свого Духа, залишаючи їх у полоні омани, котру вони полюбили.

Так Павло змалював лиху роботу тієї влади зла, котра пануватиме впродовж довгих віків темряви, і ті гоніння, котрі матимуть місце перед Другим приходом Христа. Віруючі в Солуні очікували скорого визволення, тепер же вони отримали напучення мужньо працювати в страху Божому. Апостол наказував, щоб вони не нехтували своїми обов'язками, не були бездіяльними. Після райдужних очікувань скорого визволення, коло щоденних справ і той опір, з яким вони мали зустрітися, могли видатися їм удвоє непривабливішими. Тому Павло закликав їх бути твердими у вірі. “Отож, брати, стійте й тримайтеся передань, яких ви навчилися чи то через слово, чи через наше послання. Сам же Господь наш Ісус Христос і Бог, наш Отець, що полюбив нас і в благодаті дав вічну втіху та добру надію, нехай потішить ваші серця і хай зміцнить вас у всякому доброму ділі та слові... Та вірний Господь, Який зміцнить вас і збереже від лукавого. Ми покладаємо надію на Господа за вас, що ви робите і робитимете те, що наказуємо [вам]. Хай спрямує Господь ваші серця до Божої любові та до Христової терпеливості”.

Справа, яку виконували віруючі, була доручена їм Богом. Зберігаючи вірність істині, вони мали передавати іншим те світло, котре отримали самі. Апостол просив їх не слабнути, чинячи добро, і вказував на власний приклад старанності в земних трудах, які поєднував із невтомністю і завзяттям у справі Господній. Він докоряв ледачих і бездіяльних, наказуючи їм “мовчки працювати та їсти свій хліб”. Церкві він велів не мати спільності з тими, котрі вперто нехтують настановами Божих служителів. Апостол додає: “Та не майте його за ворога, а напоумляйте, як брата”.

Своє Послання Павло закінчив молитвою про те, щоб серед життєвих трудів і випробувань Божий мир і благодать Господа Ісуса Христа були для них потіхою і підтримкою.