Розділ 15. Звільнення із в'язниці

Коли ж вартові дізналися про втечу Петра, їх охопив жах, оскільки їх було суворо попереджено, що вони відповідають за в'язня власними головами, тому ці воїни виявляли особливу пильність. Коли послані за Петром прийшли, вартові продовжували охороняти двері в'язниці, замки та засуви були на місці, а ланцюги звисали із зап'ясть двох воїнів, однак в'язень зник.

Дізнавшись про втечу Петра, Ірод страшенно розлютився, звинуватив вартових у зраді і звелів стратити їх. Ірод розумів, що Петро був урятований не людською силою, однак відмовився визнати, що його задум зруйнувала Божественна сила. Таким чином він кинув зухвалий виклик Богові.

Незабаром після звільнення Петра з в'язниці Ірод вирушив до Кесарії. Там він влаштував велике свято з метоюви кликати захоплення і схвалення народу. На свято звідусіль зібралися численні любителі задоволень, які бенкетували й упивалися вином. З надзвичайною помпезністю Ірод з'явився перед присутніми та звернувся до них зі зворушливою промовою. Одягнутий у гаптовані сріблом і золотом шати, що виблискували на сонці та сліпили очі присутніх, він мав величний вигляд. Пишність, якою супроводжувався вихід царя, а також його вишукана мова справили на зібрання сильне враження. Присутні, почуття яких уже були притуплені випитим вином та спожитими наїдками, засліплені оздобленням одягу Ірода та зачаровані його манерами й промовою, бурхливо висловлювали своє захоплення в лестивих словах. Вони стверджували, що такий вигляд і таке вражаюче красномовство не можуть належати смертній людині. Раніше вони шанували його як правителя, а відтепер поклонятимуться йому як богові.

Декотрі з тих, хто нині виславляв запеклого грішника, лише кілька років тому нестямно кричали: “Покінчити з Ісусом! Розіпни Його! Розіпни Його!” Юдеї відмовилися прийняти Христа, під грубим запорошеним у дорозі одягом Якого билося серце, сповнене Божественної любові. За скромною зовнішністю їхні очі не розпізнали Господа життя і слави, хоча сила Христа була явлена перед ними у вчинках, на які не спроможна звичайна людина. Проте вони були готові поклонятися як богові зарозумілому цареві, прекрасні, вигаптувані золотом і сріблом шати котрого приховували зіпсуте, жорстоке серце.

Ірод знав, що не заслуговує виявлених йому шани та хвали, однак прийняв ідолопоклонство народу як належне. Серце його тріумфувало, а на обличчі з'явився вираз вдоволеної пихи, коли почулися вигуки натовпу: “Це голос Бога, а не людини!”

Та раптом з ним відбулася жахлива зміна. Його обличчя стало мертво-блідим, спотвореним від болю, на чолі виступили великі краплі поту. Від болю й жаху він на хвилину остовпів; а потім, повернувши пополотніле обличчя до своїх перестрашених друзів, закричав глухим розпачливим голосом: “Смерть уразила того, кого ви звеличуєте як бога!”

Ірода, який ще хвилину тому гордовито приймав хвалу та поклоніння численного натовпу, а тепер страждав від нестерпного болю, винесли з місця пиятики і веселощів. Тепер він зрозумів, що перебуває в руках Владики, могутнішого від нього. Він відчув докори сумління; пригадав, як безжалісно переслідував послідовників Христа; як віддав жорстокий наказ убити невинного Якова; як планував позбавити життя апостола Петра; він згадав і те, як, почуваючи себе ображеним і розчарованим, зігнав свою злість на воїнах, які стерегли в'язницю. Ірод розумів, що тепер він, безсердечний гонитель, має справу з Богом. Він не відчував полегшення фізичного й душевного болю, та й не сподівався цього.

Ірод був обізнаний з Божим Законом, який велить: “Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене!” (Вихід 20:3). Ірод розумів: приймаючи поклоніння народу, він переповнив міру свого беззаконня і стягнув на себе праведний гнів Єгови. Той самий ангел, який зійшов з небесних висот для порятунку Петра, став вісником гніву й суду для Ірода. Ангел штовхнув Петра, щоб розбудити його від сну, та зовсім інший “поштовх” він спрямував проти нечестивого царя, принижуючи його гординю і звершуючи покарання від Всемогутнього. Так Ірод помер у важких тілесних і душевних муках, отримавши справедливу відплату від Бога.

Цей вияв Божественного правосудця справив на народ сильне враження. Чутки про те, що апостол Христа був чудодійним чином визволений від кайданів і смерті, у той час як його гонителя спіткало Боже прокляття, пронеслися по всіх землях, навертаючи багатьох до віри в Христа.

Досвіди Филипа, якого небесний ангел послав назустріч шукачеві істини; Корнилія, котрому ангел приніс вістку від Бога; Петра, засудженого на смерть, але вибавленого ангелом на волю, показують, наскільки тісно пов'язані небо і земля.

Розповіді про ці відвідини ангелів мають надихати Божих працівників силою та мужністю. Нині, як і за днів апостолів, небесні вісники обходять землю уздовж і поперек, аби потішити засмучених, захистити нерозкаяних, навернути людські серця до Христа. Ми не можемо бачити їх своїми очима, однак вони перебувають з нами, направляючи, керуючи й захищаючи.

Небо близьке до землі завдяки тим таємничим сходам, основа котрих міцно стоїть на землі, а верхня частина сягає престолу Безмежного. Ангели постійно підіймаються та спускаються цими сяючими сходами, заносячи молитви засумованих і нужденних до Небесного Отця та приносячи благословення й надію, підбадьорення й допомогу людським дітям. Ці ангели світла створюють навколо душі небесну атмосферу, підносячи нас до невидимого і вічного. Ми не можемо споглядати їх нашим фізичним зором, а лише духовним баченням здатні розпізнати небесні істоти. Тільки духовним слухом можемо почути гармонію небесних голосів.

“Ангел Господній табором стає кругом тих, хто боїться його, — і визволяє їх” (Псалми 33:8). Бог доручає Своїм ангелам рятувати Його вибраних від лиха, берегти від “зарази, що в темряві ходить”, і “моровиці, що нищить опівдні” (Псалми 90:6). Знову й знову ангели розмовляли з людьми, подібно до того, як людина розмовляє з другом, і провадили їх до безпечного місця. Знову й знову підбадьорливі слова ангелів підкріпляли знемагаючий дух вірних, піднімаючи їхні думки над усім земним та допомагаючи побачити очима віри білі одежі, вінці та пальмове віття перемоги, котрі отримають переможці, коли стануть навколо великого білого престолу.

Робота ангелів полягає в тому, щоби бути поряд із тими, хто зазнає випробувань, страждань і спокус. Вони невтомно працюють для добра всіх, за кого помер Христос. Коли грішники відчувають спонукання присвятити своє життя Спасителеві, ангели несуть цю вістку на Небо, що справляє велику радість серед небожителів. “На небесах буде більше радості за одного грішника, який покаявся, ніж за дев'яносто дев'ять праведників, які не потребують покаяння” (Луки 15:7). До Неба надходить кожна звістка про наші спроби розігнати темряву й понести світові знання про Христа. Коли ця справа представляється перед Отцем, радість охоплює усі небесні сонми.

Начальства і влади на Небесах спостерігають за боротьбою, котру провадять Божі слуги за явно несприятливих обставин. Християни, згуртовані навколо прапора свого Викупителя, звершують добрий подвиг віри й отримують нові перемоги. Усі небесні ангели служать покірному віруючому Божому народові, і, коли військо слуг Господніх співає на землі пісню хвали, її підхоплює небесний хор, виславляючи Бога та Його Сина.

Ми повинні краще зрозуміти місію ангелів. Важливо пам'ятати, що кожна правдива Божа дитина може розраховувати на співпрацю з небесними істотами. Невидимі воїнства світла й сили супроводжують лагідних і покірних, які вірять Божим обітницям і покладають на них свої надії. Херувими, серафими, ангели, які силою і міццю набагато переважають людей, стоять по правиці Бога, “усі вони є службовими духами, що посилаються на служіння задля тих, які мають успадкувати спасіння” (Євреям 1:14).