У п. 4.3.2. "Діловодство (організація роботи з документами)" Програми зазначено, що єдині вимоги щодо виготовлення, обліку, користування, зберігання, передачі та транспортування матеріальних носіїв інформації з обмеженим доступом в Україні визначаються нормативно-правовими актами КМ України. Контроль за забезпеченням охорони інформації з обмеженим доступом в Україні здійснюється керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.
Середньострокова ціль – забезпечення дотримання вимог законодавства у державних органах, на підприємствах, в установах і організаціях України під час поводження з інформацією НАТО з обмеженим доступом. Пріоритетне завдання на поточний рік – забезпечити контроль за дотриманням в державних органах, на підприємствах, в установах і організаціях України вимог законодавства щодо поводження з інформацією НАТО з обмеженим доступом.
У п. 4.7. "Кібербезпека" Програми зазначено, що відповідно до українського законодавства питання протидії зовнішнім та внутрішнім кіберзагрозам віднесено до компетенції СБ України, Адміністрації ДССЗЗІ України та МВС України. До зазначеної діяльності також залучаються Міноборони України та інші центральні органи виконавчої влади. У рамках Спільної робочої групи "Україна – НАТО" з питань воєнної реформи високого рівня діє робоча підгрупа з питань кіберзахисту.
При цьому, в якості середньострокової цілі Програмою визначено створення (за консультативної та дорадчої допомоги НАТО) Національної системи кібербезпеки як складової системи забезпечення інформаційної безпеки, її правових концептуальних засад, а також налагодження взаємодії з відповідними органами іноземних держав та міжнародних організацій у режимі реального часу.
Пріоритетними завданнями на поточний рік Програмою визначено:
• удосконалити нормативно-правову базу Національної системи кібербезпеки в рамках реалізації Стратегії національної безпеки України щодо створення системи кібербезпеки;
• продовжити взаємодію з питань кібербезпеки органів державної влади України і відповідних органів НАТО шляхом співпраці на двосторонній основі з державами – членами НАТО, а також міжнародними організаціями;
• опрацювати зі стороною НАТО питання щодо реалізації наукових проектів у рамках Програми НАТО "Наука заради миру та безпеки", зокрема щодо розбудови Національної системи кібербезпеки;
• завершити розроблення проекту Національної системи кібербезпеки в Україні, зокрема за сприяння Наукового комітету НАТО.
Для виконання вказаних завдань Програмою визначено основні заходи:
• провести консультації експертів в рамках робочої підгрупи з питань кіберзахисту під егідою Спільної робочої групи "Україна – НАТО" з питань воєнної реформи високого рівня;
• започаткувати у взаємодії з НАТО роботу Трастового фонду НАТО для посилення спроможностей України у сфері кібербезпеки;
• узгодити з Науковим комітетом НАТО ініціативи щодо започаткування спільних з державами – членами НАТО науково-технічних проектів (досліджень), у тому числі з розбудови системи кіберзахисту в Україні;
• поновити проведення переговорів з НАТО у форматі експертних консультацій Україна – НАТО з питань кібербезпеки.
На доповнення до названих нормативних актів Президента України необхідно звернути увагу на низку постанов КМ України, які регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері, зокрема: "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави" від 27.11.1998 р. №1893; "Про затвердження Концепції технічного захисту інформації в Україні" від 08.10.1997 р. №1126; "Про затвердження Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації" від 31.08.98 р. №1352; "Про Порядок оприлюднення в мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади" від 4.01.2002 р. №3; "Про затвердження Порядку формування та виконання регіональної програми і проекту інформатизації" від 12.04.2002 р. №644; "Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади з питань захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних та телекомунікаційних системах" від 16.11.2002 р. №1772; "Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи "Електронний Уряд" від 24.02.2003 р. №208; "Про затвердження Положення про Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів" від 17.03.2004 р. №326; "Деякі питання оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану" від 29.06.2004 р. №812; "Про затвердження Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах" від 29.03.2006 р. №373; "Деякі питання обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави" від 19.07.2006 р. №1000, а також постанов ВР України "Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні" від 1 грудня 2005 року №3175-IV та "Про затвердження Програми інформатизації законотворчого процесу у Верховній Раді України на 2012 – 2017 роки" від 5 липня 2012 року №5096-VI. В зв'язку з обмеженістю обсягу нашого курсу розглянемо деякі з них.
Одним із визначальних нормативних актів, ким було закладено підвалини для забезпечення захисту та здійснення контролю інформації в мережах передачі даних є Концепція технічного захисту інформації, затверджена Постановою КМ України від 8.10.1997 р. №1126.
Відповідно до змісту Концепції, технічний захист інформації (ТЗІ) – діяльність, спрямована на забезпечення інженерно-технічними засобами порядку доступу, цілісності й доступності (неможливості блокування) інформації, що становить державну та іншу передбачену законом таємницю, конфіденційної інформації, а також цілісності й доступності відкритої інформації, важливої для особистості, суспільства й держави.
Це визначення уточнює розкритий у вказаній Концепції один із принципів формування й проведення державної політики в сфері технічного захисту інформації: "Обов'язковість захисту інженерно-технічними засобами інформації, що становить державну й іншу передбачену законом таємницю, конфіденційної інформації, що є власністю держави, відкритої інформації, важливої для держави, незалежно від того, де зазначена інформація циркулює, а також відкритої інформації, важливої для суспільства й держави, якщо ця інформація циркулює в органах державної влади й органах місцевого самоврядування, Національний академії наук, Збройних силах, інших військових формуваннях, органах внутрішніх справ, на державних підприємствах, у державних установах і організаціях".
Разом з тим, серед згаданих у цьому переліку понять законодавцем чітко визначено лише поняття державної таємниці. Водночас невизначеною залишається "інша, передбачена законом таємниця", малозрозумілим є поняття "конфіденційної інформації, що є власністю держави", розмитим є поняття "відкритої інформації, важливої для держави, незалежно від того, де зазначена інформація циркулює". Тому закономірним буде висновок про те, що рішення, яку інформацію потрібно захищати, будуть приймати державні службовці за своїм переконанням, необмеженим жодними правовими рамками.
Концепція передбачає створення підрозділів ТЗІ всюди, де необхідно захищати інформацію. Аналіз положень Концепції ТЗІ наводить на думку про те, що реалізація цієї концепції фактично спрямована на обмеження доступу до офіційної інформації, однак не визначає чітких правових підстав та умов проведення в Україні діяльності щодо контролю за інформацією, що циркулює в інформаційних мережах.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Забезпечення інформаційної безпеки держави» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нормативні акти вищих та центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України“ на сторінці 14. Приємного читання.
