Розділ 40. Павло звертається до кесаря

(Підставою цього розділу є Дії 25:1-12)

“А Фест, перебравши владу, через три дні прийшов з Кесарії до Єрусалима. Первосвященики та провідники юдеїв поскаржилися йому на Павла і благали його, ласкаво просячи, щоб прислав його в Єрусалим”. Звертаючись із цим проханням, вони мали на меті влаштувати засідку дорогою до Єрусалима і вбити Павла. Але Фест з великою відповідальністю ставився до своєї посади, тому ввічливо відхилив це прохання. “У римлян немає звичаю, — сказав він, — видавати якусь людину на страту, поки обвинувачений не має перед собою тих, що його звинувачують, і не матиме змоги боронитися від звинувачень”. Він заявив, що й сам мав незабаром піти до Кесарії. “Ті з вас, хто може, хай ідуть зі мною, і якщо є якесь порушення в цьому чоловікові, нехай звинувачують його!”

Та не цього прагнули юдеї. Вони не забули своєї поразки в Кесарії. У порівнянні з витримкою і вагомими аргументами апостола їхній злобний дух та безпідставні звинувачення постали б у найнепривабливішому світлі. Вони знову почали вимагати, аби Павла привели на суд до Єрусалима, проте Фест залишався непохитним у своєму намірі справедливо судити Павла в Кесарії. Бог у Своєму провидінні керував рішенням Феста задля продовження життя апостола.

Зазнавши поразки, юдейські вожді відразу приготувалися свідчити проти Павла на суді прокуратора. Повернувшись до Кесарії після кількох днів перебування в Єрусалимі, Фест “наступного дня, сівши на місце судді, наказав привести Павла. Коли його привели, оточили його ті юдеї, що прийшли з Єрусалима, висуваючи багато тяжких звинувачень, яких не могли довести”. Цього разу юдеї не користувалися послугами ритора, а самі висували звинувачення. У ході цього судового процесу обвинувачений спокійно й ґрунтовно довів неправдивість їхніх заяв.

Фест зрозумів, що суперечка точиться винятково навколо юдейських доктрин. Крім того, звинувачення проти Павла, навіть якби їх вдалося довести, не містили нічого гідного смерті чи навіть ув'язнення. Однак він передбачав, яка здійметься буря гніву, якщо Павло не буде засуджений або відданий до їхніх рук. “Бажаючи догодити юдеям”, Фест запитав Павла, чи він не бажає під його захистом йти до Єрусалима і стати перед судом синедріона.

Апостол знав, що не може сподіватися справедливості від людей, котрі своїми злочинами накликали на себе Божий гнів. Він розумів: подібно до пророка Іллі, він буде в більшій безпеці серед язичників, аніж серед тих, які відкинули небесне світло і зробили серця запеклими проти Євангелія. Його діяльний дух, змучений боротьбою, тяжко зносив постійні відстрочення, нестерпне чекання суду, ув'язнення. Тому він вирішив скористатися своїм правом римського громадянина і звернутися до кесаря.

У відповідь на запитання правителя Павло сказав: “Я стою перед судом кесаря, де мені належить суд прийняти. Юдеїв я нічим не скривдив, і ти це добре знаєш. Якщо ж кривду або щось варте смерті я вчинив, то не відмовляюся вмерти. Якщо ж нема нічого того, в чому вони мене звинувачують, ніхто мене не може їм видати. Покликаюся на кесаря!”

Фест нічого не знав про задуми юдеїв убити Павла, тому був здивований, що він вимагає суда кесаря. Однак слова апостола поклали кінець судовому процесу. “Тоді Фест, порозмовлявши з радниками, відповів: Ти покликався на кесаря, то й підеш до кесаря!”

Таким чином, ненависть, породжена фанатизмом і впевненістю у власній праведності, ще раз примусила Божого слугу шукати захисту в язичників. Це була та ж ненависть, яка примусила пророка Іллю звернутися по допомогу до вдови із Сарепти, а вісників Євангелія залишати євреїв і проповідувати язичникам. Із цією ненавистю ще доведеться зустрітися Божому народові наших днів. У багатьох так званих послідовниках Христа живуть ті ж самі гордість, формалізм, егоїзм, той самий дух гноблення, котрими були сповнені серця юдеїв. У майбутньому люди, які називають себе представниками Христа, будуть поводитися так само, як священики й начальники із Христом та апостолами. У час великої кризи, через яку незабаром мають пройти вірні Божі слуги, вони зустрінуться з тими ж запеклими серцями, тією ж жорстокою рішучістю, непримиренною ненавистю.

Усі, котрі того лихого дня безстрашно служитимуть Богові згідно з велінням сумління, матимуть потребу в мужності, непохитності, знанні Бога та Його Слова. Бо вірні Богові зазнають гонінь, їхні мотиви і вчинки будуть фальшиво тлумачити, а імена лихословити. Сатана діятиме з усією своєю звабливою силою, впливаючи на серце, затуманюючи розум, щоб зло здавалося добром, а добро — злом. Чим більш міцною та чистою буде віра Божого народу і твердою рішучість слухатися Його, тим шаленіше сатана намагатиметься збудити проти них лють тих, хто, претендуючи на праведність, відкидають Божий Закон. Це вимагатиме найтвердішого уповання, найгероїчної відданості меті, щоб зберегти віру, колись передану святим.

Бог бажає, щоб Його народ приготувався до кризи, що швидко наближається. Готові люди чи не готові — усім до ведеться зустріти її; і тільки ті, чиє життя відповідає Божественному мірилові, твердо стоятимуть під час випробувань. Коли світські правителі об'єднаються з релігійними служителями, щоб чинити диктат у питаннях совісті, тоді стане видно, хто справді боїться Бога та служить Йому. У час найбільшої темряви світло богоподібного характеру сяятиме найяскравіше. Коли зруйнуються усі інші надії, тоді відкриється, хто постійно уповає на Єгову. І в той час, як вороги правди на кожному кроці намагатимуться заподіяти слугам Господнім зло, Бог пильнуватиме над ними на добро. Він буде для них тінню великої скелі в засушливому краї.