Розділ 19. Євреї та язичники

(Підставою цього розділу є Дії 15:1-35)

Прийшовши до Антіохії Сирійської, звідки розпочали свою місіонерську подорож, Павло і Варнава скористалися можливістю зібрати віруючих та “розповіли, що Бог зробив через них, як відчинив язичникам двері віри” (Дії 14:27). В Антіохії була велика зростаюча церква. Вона стала центром місіонерської роботи, одним з найважливіших осередків християн. Її членами були люди різних класів як з євреїв, так і язичників.

У той час як апостоли разом зі служителями та рядовими членами Антіохійської церкви ревно працювали задля навернення душ до Христа, деякі віруючі — юдеї “з партії фарисеїв” — підняли питання, котре незабаром викликало широкі суперечки в церкві та переляк серед віруючих із язичників. З великим переконанням ці вчителі-юдеї стверджували: задля спасіння необхідне обрізання та дотримання всього обрядового закону.

Павло й Варнава негайно відреагували на це фальшиве вчення, виступаючи проти такого нововведення для язичників. Однак багато віруючих євреїв у Антіохії підтримали позицію братів, які нещодавно прийшли з Юдеї.

Навернені євреї не бажали повністю сприйняти зміни, передбачені Божим провидінням. Плоди праці апостолів серед язичників давали підставу передбачати, що кількість навернених із язичників значно перевищить число навернених євреїв. Євреї побоювалися: якщо дотримання обмежень і церемоній їхнього закону не буде для язичників обов'язковою умовою членства в Церкві, національні особливості євреїв, які досі вирізняли їх з-поміж усіх інших народів, врешті-решт будуть утрачені серед людей, які прийняли євангельську вістку.

Євреї завжди пишалися своїми встановленими Самим Господом богослужіннями; і багато навернених у християнську віру вважали неймовірним, що Бог, Котрий колись так чітко окреслив порядок проведення єврейських богослужінь, міг внести якісь зміни в ці приписи. Вони наполягали на включенні єврейських законів та церемоній у християнську релігію. їм було важко зрозуміти, що всі жертвоприношення лише символізували смерть Сина Божого і в ній реальність зустрілася з прообразом; після цього всі обряди й церемонії Мойсеєвого закону втратили своє значення.

До свого навернення Павло вважав себе невинним “щодо праведності, яка від Закону” (Филип'янам 3:6). Але, зазнавши народження згори, він став краще розуміти місію Спасителя як Викупителя усього людства — і євреїв, і язичників; він також усвідомив різницю між живою вірою та мертвим формалізмом. У світлі Євангелія стародавні обряди й церемонії, дані Ізраїлеві, набули нового, глибшого значення. Події, на які вони вказували, збулися, і люди, котрі жили в євангельську еру, були вільними від дотримання їх. Однак Павло і далі виконував незмінний Божий Закон — Десять Заповідей — як по букві, так і по духу.

Питання щодо обрізання обговорювалося в Антіохійській церкві і призвело до гарячих дискусій та суперечок. Врешті-решт, члени церкви, побоюючись, що тривалі дискусії можуть спричинити розкол між ними, вирішили послати Павла, Варнаву та деяких впливових служителів церкви до Єрусалима, аби вони виклали справу перед апостолами й пресвітерами. Там вони матимуть змогу зустрітися з посланцями різних церков, а також братами, які прийдуть до Єрусалима на свято. Тим часом усі суперечки повинні були припинитися, доки загальний собор не прийме остаточного рішення. Це рішення потім мало бути визнане всіма церквами країни.

Дорогою до Єрусалима апостоли відвідували віруючих у містах, через які проходили, підбадьорювали їх, розповідаючи про свої досвіди в Божій роботі та навернення язичників.

В Єрусалимі посланці з Антіохії зустрілися з братами зрізних церков, які зібралися на загальний собор, та повідомили про своє успішне служіння серед язичників. Потім докладно розповіли про замішання, що виникло в Антіохійській церкві після приходу деяких навернених фарисеїв, котрі переконували навернених язичників обрізуватися й виконувати закон Мойсеїв.

Ця проблема гаряче обговорювалася на зібранні. Питання про обрізання тісно перепліталося з деякими іншими, які вимагали ретельного вивчення, зокрема з питанням про ставлення до ідоложертвенного. Багато навернених язичників жили серед темного, забобонного люду, котрий приносив жертви ідолам. Язичеські жерці жваво торгували ідоложертвенним, і євреї побоювалися, що навернені язичники ганьбитимуть християнство, купуючи принесене в жертву ідолам і цим певною мірою схвалюючи ідолопоклонницькі звичаї.

Крім того, язичники звикли вживати м'ясо задушених тварин, тоді як євреї дотримувалися Божественної настанови вживати в їжу м'ясо тварин, кров яких була спущена. Інакше м'ясо вважалося шкідливим. Ці настанови Бог дав євреям з метою збереження їхнього здоров'я. Євреї вважали гріхом вживати в їжу кров. Вони розуміли, що в крові — життя, а її пролиття є наслідком гріха.

Язичники ж, навпаки, збирали кров, яка витікала з принесеної в жертву тварини, і використовували її для приготування їжі. Євреї вважали, що вони не повинні змінювати звичаї, прийняті ними на підставі особливої вказівки Бога. Тому якщо євреям доводилося їсти за одним столом з язичниками, вони були шоковані й ображені звичаями останніх.

Язичники, особливо греки, були надзвичайно розпусними людьми, отже, існувала небезпека, що деякі з позірно навернених визнаватимуть віру, не залишивши своїх гріховних учинків. Християни з євреїв не могли знести такої аморальності, котру язичники навіть не вважали злочином. Тому євреї вважали за потрібне зобов'язати навернених язичників обрізуватися й виконувати церемоніальний закон. Це, на їхню думку, стало б перевіркою їхньої щирості й посвячення і запобігло б проникненню в Церкву людей, які, прийнявши віру без справжнього навернення серця, могли зганьбити справу Божу своєю аморальністю та нестриманістю.

Урегулювання цього основного питання, яке стало предметом суперечок, та деяких інших проблем поставило перед собором, здавалося б, нездоланні труднощі. Але Святий Дух фактично вже вирішив питання, від якого певною мірою залежало благополуччя (якщо не саме існування) християнської Церкви.

“Після тривалого обговорення Петро, вставши, сказав їм: ‘Мужі-брати, ви знаєте, що з перших днів Бог зробив серед нас вибір, щоб моїми устами язичники почули слово Євангелії і повірили’”. Він вважав, що Святий Дух вирішив це спірне питання, зійшовши з однаковою силою як на необрізаних язичників, так і обрізаних євреїв. Він розповів про своє видіння, коли Бог показав йому скатертину, наповнену різноманітними чотириногими і плазунами, звелівши: “Заколи та їж!” Коли він відмовився, стверджуючи, що ніколи не їв нічого огидного або нечистого, йому було сказано: “Що Бог очистив, того не вважай за погане!” (Дії 10:15).

Петро розповів про ясне тлумачення цих слів, дане йому майже відразу після отриманої вказівки піти до сотника й наставити його у вірі Христовій. Це свідчило про те, що Бог — безсторонній. Він приймає та визнає усіх, хто боїться Його. Петро розповів про своє здивування, коли Святий Дух заволодів серцями його слухачів — як язичників, так і євреїв, — котрі зібралися в домі Корнилія, аби почути слова правди. Світло і слава, що осявали обрізаних євреїв, спочивали також і на обличчях необрізаних язичників. Бог застерігав Петра не вважати нікого з людей за недостойних або нечистих, бо кров Христа очищає від усякої неправди.

До цього Петро вже обговорював зі своїми братами навернення Корнилія і його друзів та своє спілкування з ними. Розповідаючи про злиття Святого Духа на язичників, він тоді сказав: “Якщо Бог дав їм однаковий дар, як і нам, що повірили в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб чинити перешкоду Богові?” (Дії 11:17). Тепер з не меншим запалом і силою він сказав: “І Серцезнавець Бог засвідчив їм, давши [їм], як і нам, Святого Духа; жодної різниці не зробив між нами й ними, вірою очистивши їхні серця. То чому ж тепер випробовуєте Бога, намагаючись накласти учням на шию ярмо, якого не змогли понести ні наші батьки, ні ми?” Цим ярмом був не Закон Десяти Заповідей, як запевняють декотрі противники Закону. Тут Петро посилається на церемоніальний закон, який втратив свою силу і значення після розп'яття Христа.

Промова Петра підготувала зібрання, аби терпляче вислухати Павла й Варнаву, котрі розповіли про свої досвіди роботи з язичниками. “Замовкли всі люди й слухали Варнаву та Павла, які розповідали, скільки через них зробив Бог ознак і чудес між язичниками”.