Розділ 63 Демон

Жінка знову посміхнулася:

– Повертайся до свого дому і живи собі щасливо.

– Що ж із тобою буде?

– Те, що приготовано Долею.

– Смерть стоїть за спиною, а ти про Долю балакаєш! – гримнув слідчий кулаком по столу. Вона обережно взяла його за цю руку.

– Нічого. Часом, смерть – це визволення. Я відроджуся обов’язково на своїй землі.

– А як же твій син?

Марія на мить заплющила очі:

– Я прийду до нього уві сні. Коли він захоче пити – зійду росою, коли буде йому душно – хмаркою заступлю сонце, а грудьми своїми закрию від холодних зимових вітрів. Коли ж моєму синочкові буде сумно – заспіваю йому соловейком. А ще підморгну ясним сонечком, сяду на хату білим буселом, посміхнуся донечкою. Я готова серце з грудей вирвати заради своєї дитини, братику мій Східняче! Але розумію, що разом на тому світі нам більше не бути…

Вони дивилися одне на одного – і з очей їхніх котилися сльози.

– Я тебе визволю звідси, – раптом пообіцяв Східняк. Вона легенько доторкнулася до його щоки, витираючи сльозину.

– Тобі не під силу. Нехай уже так… Не забувай тільки, що мій чоловік був тобі братом!

Східняк проковтнув гіркоту, що підходила до горла, тоді твердо мовив:

– Іван не повинен був помирати. Не потрібно було цього. Я спробую врятувати хоч тебе: поручуся перед начальством, заберу тебе з собою на схід!

В очах її було здивування:

– Я не поїду.

– Як захочеш – потім повернешся. Але зараз ти вмирати не повинна!

Схоже, він щиро намірився їй допомогти, тож мій план уже працював! Східняк її зараз випустить, і вона приведе нас до свого сина, а якщо пощастить – то й до Мака! Коли б її звільнив я, чи хтось із наших, то жінка запідозрила би пастку. Східняк же брат, він не здатен на таке!

Я вискочив зі своєї схованки і побіг до «начальника», аби опинитися у його кабінеті ще перед Східняком.

– Чого тобі? – запитав Половий.