TextBook – Легко тобі говорити. Кляті українські націоналісти законспіровані, ховаються, вичікують. Готуються до великого повстання, збираючи сили. А йому ще зрадників давай. Та тут би хоч якого зловити: хіба ж вони дадуться в руки живими?
Ну, нічого. Найперше треба було перевірити сигнал, що надійшов від моїх стукачів. Вони розповідали, що бачили вночі на місці жидівського поховання жінку з хлопцем і малою дитиною. Вони там постояли, хлопчак узяв грудку землі з тої могили – і вони пішли геть.
Я покликав із собою поліцаїв з собаками, і ті одразу взяли слід. Ми побігли у напрямку міста, перестрибнули рівчак, перелізли через завалене дерево… Раптом пси зупинилися, почали скавуліти, терти лапами носи.
– Перець. Та тварюка насипала перцю на свій слід, – здогадався Біда.
«Оунівська школа», – подумав я про себе – і ми рушили далі, уже тягнучи псів за собою.
Ми прийшли до дому Марії: найперше підозра польських поліцаїв, які найліпше знали цей контингент, впала саме на неї.
– Що, пані, ховаєте жиденя? Розумію, вам стало шкода малого: ви його заховали у стодолі, льоху чи на горищі… Тільки ховати жида – це тяжкий злочин, вам доведеться відповідати за нього.
Я говорив до Марії спокійно, намагаючись нагнати на себе нордично-арійського спокою. Вона мовчки стояла переді мною, тримаючи на руках свою дитину.
– Я нікого не ховаю, – відповіла так само спокійно, як і я до неї.
– Ти, жінко, скажи, де він, по-доброму. Не жалієш себе – пошкодуй хоча б свою дитину.
Марія повторила знову:
– Пане, тут нікого більше нема.
Зараз була добра нагода, аби просто її тут застрелити. Та не можна: незрима стіна її захищає, бо Доля нікому не дозволяє втручатися у свої справи. Та нічого, ми її обійдемо.
– А де твій чоловік?
– Його забрали до Німеччини.
– Дивно, поліцаї кажуть, що він був націоналістом…
– Вони брешуть, пане. Поляки постійно оббріхують українців. Насправді ми шукаємо дружби із Третім рейхом – ви врятували нас від совєцького ярма.
Я лиш посміхнувся: гарно бреше. Але мене так легко не візьмеш:
– Гм. Хто дружить із жидами – той нам не друг, а ворог. Даремно ти, жінко, не хочеш по-доброму. Мої пси винюхають жида, хоч би він і під землю заліз…
– Прошу…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сповідь з того світу» автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 50 Демон“ на сторінці 2. Приємного читання.