Розділ 20 Сьогодення

Раптом Лихо напружився: в замку щось клацнуло – і бандюк відчинив віко скрині. Двоє його товаришів враз підхопилися і кинулися до нього. Зі скрині заграла приємна мелодія, вся трійця одночасно зазирнула туди – і побачила чимало різних пляшок з усілякими напоями: на будь-який вибір, будь-якого кольору. Малий було спробував запустити туди руку, однак Лихо тут же вдарив його по долоні. Тоді сам оглянув вміст скрині і вибрав одну з пляшок.

– Хеннессу, – прочитав Малий з-за спини.

– Сам ти «ссу». Хеннессі. Якраз до нашого борщу ніштяк буде, – визначився Біда.

– Недоля нам за нього яйця повідриває, – спробував зупинити друзів Малий.

– Та пішов він, – відповіли в один голос старші товариші.

Після стрілянини на трасі їм терміново довелося лягати на дно, бо справа про замах на підприємця і громадського діяча набула великого резонансу. Лихо і Біда не були місцевими, їх треба було десь переховати – тож Недоля поселив молодиків на своїй дачі, а разом з ними – і Малого.

Заливши очі дорогим коньяком, Лихо почав оглядати хороми: золоті люстри, дорогі картини, у яких Недоля був зображений то Наполеоном, то імператором.

– Канєшно, дачі в прокурорів і мусорського начальства афігітєльні. Реальний палац, – мовив, проковтнувши чергову порцію дорогого коньяку й закусуючи борщем, Лихо. – Хєр би таке купив на свою зарплату. Хабарники ванючі.

– А ти чим ліпший? Ми ж така сама братва, тільки нічна, а вони – денна, – сказав Біда, знову наливаючи в стаканчики.

– Я – вовк, розумієш, а він навіть не пес – сука. Мочконути би його нахєр, почистити хату і звалити звідси.

– Він нас прикриває.

– Тоді чого ми тут сидимо? – рявкнув Лихо, знову випиваючи. – У мене справ дома по горло, а він нас маринує тут.

На якийсь час запала мовчанка. Лихо дивився вже добряче посоловілими очима на Біду, Малий, який не смів втручатися у бесіду старших, кидав очима то на того, то на іншого, а Біда їв собі спокійно борщ, і тільки чути було, як клацає його ложка об тарілку. Рештки борщу він випив, відсунув з гуркотом посуд.

– Ми не доробили роботу.

– А той терпило? Він же може оклематися в лікарні, впізнає, гандон…

– Не оклемається. Йому з дня на день п… ц прийде.

Лихо кинув ложку.

– А на хєра воно нам, братан?

– Бо ми винні Недолі, розумієш? Він нас з-під землі дістане, у нього замазано всюди: куда рипнешся? Тому закрий пащу.

– Закрий пащу, бо ти нащу, – бовкнув знічев’я Малий.