TextBook Шеф почув останні слова, але не знав, кого вони стосувалися.
— Це ви невезуча? Ви просто не бачили невезучих. Ходімо, Вікочко, — сказав він мені, мов найближчій подружці.
І ми пішли. Біля турнікету Рома поручкався з шефом, принюхався, напевне, коньяком відгонило від нас обох. Шеф запропонував підвезти, але Рома гордо відмовився. Ну, що ж, їдемо на метро.
До речі, наступного ранку, проходячи повз мене, шеф мені ледь кивнув. А я вже сподівалась, що ми стали добрими друзями, будемо пити разом каву, говорити про минуле і майбутнє нашої фірми. Зась! Субординація називається. А крем мені він так і не повернув. Доведеться купити Олегові інший.
Здається, все скінчилося. Проте, не все, в минулому залишились неприємні події, а зима триває. Наше життя триває. Скоро в магазинах почнуться зимові розпродажі, треба вчасно зорієнтуватися. Також, напевне, треба покликати в гості бабу Галю, Лідію Костянтинівну, Лідію Дмитрівну. Я напечу рогаликів із трояндовим варенням, сяду між двома Лідами і задумаю бажання. А задумаю я, щоб більше ніколи не встрявати ні в які пригоди.
І знову не так сталося, як гадалося. Спочатку все було добре. Я прочитала віршика, якого написала для новорічної ночі і якого так і не вдалося прочитати — відомі вам події не дали.
Уже за столом, якось так повернулася розмова, що ми вийшли на особистість Сидора Артемовича. Лідія Дмитрівна поводилася дуже дивно. Наче не було в її житті років, коли вона сама виховувала сина, у всьому собі відмовляючи, без підтримки, без зайвої копійки, з одним тільки бажанням — вистояти. І вона вистояла. А тепер його, свого колишнього, захищає.
— Ну, знаєте, я вас не розумію. Навіть у дрібницях він скнара і жмот. Що він вам подарував на Новий рік? Нема що сказати? Бо нічого не подарував, — я пам’ятала, як він накинувся на олів’є.
— Віко, він подарував. Його подарунок мені цінний уже тим, що це його найкоштовніша річ. Він зберіг її для сина… Для мене.
Баба Галя перестала жувати.
— Чи не сережки часом? Через одні вже людина пішла на той світ. Викиньте їх.
— Які сережки? Він подарував нам із Ромою дві старовинні листівки, — Лідія Дмитрівна дістала альбом, де, загорнуті в прозорий папір, лежали дві пожовклі листівки.
Чи знала я, що невдовзі події закружляють мене у вирі нових пригод? Ет, Сидоре Артемовичу, тримали б ви краще свої листівки при собі! Жили ж люди без них, і нормально жили…
Ксенія Ковальська
Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Отрута від Меркурія» автора Ковальська Ксенія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 39“ на сторінці 6. Приємного читання.