Розділ 9

Отрута від Меркурія

Наступного дня палата чекала вечірніх відвідувачів, як чекають на продовження цікавого серіалу. Старенька за цілий день ні до кого не озвалася — міцно спала, пропустивши навіть обід. Спочатку хотіли її збудити, та чомусь ніхто не наважився. Пігулки так і лишилися на тумбочці. Ввечері сестричка зазирнула в палату, щоб закликати на укол, та їй показали на мигах, щоб говорила тихіше, вона й пішла. Не хочуть колотися — то й не треба, головне, щоб не скаржилися потім куди вище. Та ця хвора не видавала на таку, що буде скаржитися, їй наче все одно, лікують її чи ні, навіть на біль майже не реагує. Кололи їй зараз вітаміни, а вони болючі, так вона навіть не скривилася жодного разу. Ще дивно, що призначили щось, грошей на ліки вона не мала з собою. Десь пенсію, мабуть, отримує, та до неї ніхто не ходить, ні грошей, ані наїдків не носять. Жодної шоколадки сестричкам не дала. Та вони й не вимагають, видно ж одразу, що то за хвора — нещасна людина, та й годі.

Нарешті припленталися Рома з Вікою. Були вони не самі. Дорогою приєдналася баба Галя, що приїхала провідати Лідію Дмитрівну, з вокзалу подзвонила Вікторії, потім вони довго не могли зустрітися. Баба Галя погано орієнтувалася в сучасному Києві. Вона не знала, що тепер багато «Макдональдсів», думала, що в місті є тільки один, той, що біля метро «Мінська». Добре, що з часів полювання на сапфіри в неї лишився мобільник. Так, про всяк випадок вона його заряджала. І випадок не забарився. Потім вони ще заходили в різні магазини, щоб вдовольнити всі забаганки Лідії Дмитрівни.

Баба Галя привезла букет, і кошик грушок із того самого дерева, через яке тут опинилася Лідія Дмитрівна. Старенькі обійнялися, поцілувалися, розчулилися, а потім почали сваритись, бо належали до різних шкіл зберігання фруктів та овочів. Вони могли б посваритися на віки вічні, та Лідія Дмитрівна згадала, що має доручити синові з Вікторією знайти хлопчика Артура і його батька.

Старенька з ліжка, що під вікном, вже не хотіла ніяких розшуків, її розбудив цей гомін, вона подумала, що вперше так довго спала без сновидінь. Це ще треба було осмислити. Тільки ось коли? На краєчок ліжка присіла дівчина та почала розпитувати про тих, кого потрібно було знайти. Довелося все спочатку розповідати, дещо скоротити, щось додати. Дівчина дивилася співчутливо і мало не ревла. Чого тільки не буває на білому світі.

— А де саме працювала ваша дочка? — почувши назву установи, вона мало не підскочила. — Це ж мій інститут. Правда, я не так давно там працюю. Щось таке пригадую, казали мені стосовно вашої дочки, та я не пам’ятаю конкретно… А на якому поверсі вона працювала, не згадаєте?

— Здається, на дев’ятому, але не знаю, не скажу, та чи не все одно?

— На дев’ятому?! Я теж на дев’ятому. Це ж треба, щоб так у житті все перепліталося! Який насправді світ тісний! Чуєш, Ромо, ходи сюди.

Рома саме розбороняв бабу Галю та свою маму, бо, виявляється, баба Галя позривала всі помідори у Лідії Дмитрівни, щоб вони доходили до кондиції на ґанку, а Лідія Дмитрівна цього страх не любила. Ну, вже як морози були на носі, вона зривала всі помідори, а так, хай доходять на бадиллі, тоді вони живі. А так — ніби й червоні, а життя в них нема.

— Подумайте своєю головою! Ленін у мавзолеї лежить, а він же мертвий. І дитина бачить, що він тільки зовні як людина, а так невідомо що.

— Ну, ви Леніна тут не чіпайте, порівняли таке! Я можу й образитись…

— Ну, й ображайтеся на здоров’я!

Приймати чийсь бік Ромі не хотілося. Але треба було їх мирити. І Рома запитав:

— А коли цього року морозів очікувати, не знаєте?

І тут почалося: одна оперувала прогнозом якогось Лиса, друга календарем овочевода і авторитетним аграрним часописом. Та це була вже не сварка, а звичайна виробнича нарада. Щоправда, баба Галя морозів не боялася, бо на її присадибній ділянці ще нічого не виросло, але вона вболівала за врожай Роминої мами, чого остання не могла не поцінувати. Вона нахилилася до баби Галі:

— А хочете, як випишуть додому, дам вам насіння момордіки?

— Дуже хочу, — розчулилась баба Галя, — тільки просто так не дають, я вам заплачу хоч копійку, щоб у вас не вивелося. Такий закон. Воно ж живе, хоч насіння, хоч якийсь паросток.

Лідія Дмитрівна образилась:

— І ви думаєте, я цього не знаю, за кого ви мене маєте? Я вже багато років на землі працюю, і як працюю — на результат, не те, що дехто!

За «дехто» образилась баба Галя. Ні, з ними не занудьгуєш. Ми з Ромою це давно вже зрозуміли.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Отрута від Меркурія» автора Ковальська Ксенія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 9“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи