Розділ 14

Отрута від Меркурія

Несподівано в Артура з’явилась купа вільного часу. До клубу прийшла понадпланова перевірка з податкової чи від пожежників. Він не цікавився деталями — навіщо воно йому. Шеф сказав, щоб він до вечора зник, не плутався під ногами про всяк випадок. Можна було б вдати учня, що прогулює заняття, та керівництву видніше. Про гроші, які мав дати Артурові, шеф забув, не до того було. Артур хотів нагадати, але охоронець виштовхав його геть. Сам винен, треба було з грошей починати, а потім уже слухати, що від нього хочуть. Пряники, яких купив уночі, давно з’їв. Вони виявилися на диво свіжими, такі давали раніше в школі до молока. Добре, що встиг запити чаєм. Системний адміністратор носив із дому цукор, чай у пакетиках, на те, щоб купити чайник, склалися ще до того, як він тут з’явився. Спочатку стидався, потім почав ставитися спокійніше, але пив без цукру. Казав, що з цукром не відчувається смак чаю. Та то дурниці — без цукру чай рідкий. Коли знав, що його ніхто не бачить, насипав собі в чашку аж п’ять ложечок. Це ж глюкоза.

Дощу не було. Хоч це добре. Посидів трохи на набережній. Людей небагато, однолітки в школі, знання здобувають. У повітрі літало павутиння, сонечко припікало, осінь відчувалася гостро, хоч так одразу й не скажеш, у чому вона проявляється. Ще ж тепло, навіть спекотно вдень. Але день на день не припадає, уже завтра така погода може скінчитися. Він радів кожному теплому дню. Мабуть, добре зараз погуляти лісом. Раніше він із батьками часто їздив у Пущу. На базарі гриби з’явилися. До Пущі недалеко, але що б він робив із грибами? Викинув би — підсмажити все одно ніде. Хоча, можна спробувати продати біля входу в базарчик.

І раніше він, бувало, прогулював уроки. Забігав додому, брав ролики — і гайда. Ролики в нього, як і комп’ютер, були круті.

Мав надію, що може, зустріне кого з друганів, та сьогодні вони заняття не прогулювали. Щасливі. Набережною гуляли самі молоді мами з візочками, на лавах сиділи пенсіонерки з морозивом. Кілька голів стирчало з води, хоч вона була вже холодна. Відразу пригадався сон, де вони з мамою плавали. Рішуче встав і пішов до будинку, де на нього ніхто не чекав, а якщо й чекав, то тільки для того, щоб здати в міліцію.

Біля під’їзду маленька сухенька тітка-двірничка трусила лахами над контейнером зі сміттям, вибираючи собі обновку. З першого парадного вийшла напівзнайома жінка з двома песиками-пекінесами. Він привітався, вона кивнула головою, але не впізнала. От і добре. На лаві його під’їзду сидів дідок, який мав надзвичайну жагу до життя. Після чи то інфарктів, чи інсультів він оклигав, а щоб наблизитися до минулої фізичної форми, щодня виповзав із під’їзду й годину сидів на лаві, переставляючи ноги та згинаючи руки. Це така була в нього зарядка. Після занять він, ледве човгаючи ногами, заходив у під’їзд і дуже довго долав чотири чи п’ять сходинок — мешкав на першому поверсі. На хлопця він також не зреагував. Дідусь упертий, дасть Бог, оклигає.

Артур дивився на свої вікна, на старенького на лаві, на розбиту шибку над входом у під’їзд, на мішки з будівельним сміттям під деревом — і серце щеміло. Ще недавно міг сидіти на цій лаві, скільки схоче, міг відмикати поштову скриньку й забирати рекламні проспекти та телефонні рахунки… Міг, бо мав на це право. А тепер ніяких прав не лишилося. Може, саме зараз хтось із сусідів, вгледівши його біля під’їзду, вже дзвонить батькові на роботу, або й відразу в міліцію, а то ще Марині… І сюди вже мчить на великій швидкості машина з «мигалками», щоб йому скрутили руки, кинули до камери, а потім помістили врешті-решт до колонії.

Історія, що змінила життєвий статус Артура, була така. У сусіда, дядька Степана, зникла чимала сума. Він щойно продав дачу. Невідомо, що він збирався з грішми робити далі, просто тримав поки що вдома. Артур і гадки не мав ані про той продаж, ані про гроші, а тим більше про те, де сусід міг їх ховати. Хоча з сином сусіда, Пашкою, учився в одному класі, в їхній квартирі бував рідко. Цього разу його майже затяг туди однокласник, Антон. Мовляв, пішли, в них щось із комп’ютером, я не дуже шарю, а ти заразом доведеш, чи не брешеш, що знаєшся на техніці. Артур знався. Та ще й як знався! Батьковим друзям, які купували комп’ютери, програми встановлював, консультував, бо купують останню модель, а, крім того, щоб пасьянс розкладати, нічого не вміють. Швиденько поставив додаткову пам’ять, показав хлопцям усілякі примочки, про які, в принципі, в комп’ютерних журналах на кожній сторінці, але ж ця компанія журналів у руках не тримала. Хтось шукав у холодильнику воду, хтось увімкнув магнітофон, і «Океан Ельзи» стало чути аж на тролейбусній зупинці. На балкон вийшла мама Антона — а жив він якраз під квартирою дядька Василя — і почала кричати, щоб вони вимкнули музику, бо вона має право на спокій:

— Ні вдень, ані вночі не поспиш із такими ідіотами! Зараз піду по двірника чи міліцію викличу!

— Не треба, мамо, зникни, бо я до тебе викличу, — Антон перегнувся через поруччя вниз.

Його мама побачила синочка і враз заспокоїлася, припинила виховний процес і зникла з обшарпаного балкону. Хлопці розважалися й далі: дістали з холодильника і випили компот, хтось хотів по пиво бігти, але грошей не було ні в кого — хіба що на одну пляшку, але заради однієї не варто було. Стояли на балконі, курили, вчили один одного, як носом дим пускати або як із нього кільця утворювати. Цигарки в класі мав майже кожен, навіть дівчата. Якраз повз будинок продефілювало двоє дівчат із паралельного класу. Хтось гайнув до холодильника, вхопив усі яйця, що були в гніздечках, і вони почали жбурляти ними в дівчат. Не влучили, але розлютили парочку добре:

— Я тобі, дебіле, зараз кину! Я так кину, що яйця відлетять! — дівчата виявились вартими знайомства. Та Антон не розгубився:

— Ану спробуй, підійди сюди, мавпо облізла! Підійди, ще й подружку веди.

— Ідіот довбаний, я зараз скажу Мумії, він мій брат, тоді ти підійдеш, а не я!

Про Мумію було серйозно, яйцями кидатись ураз розхотілося.

Потім знайшли в інтернеті фотки голих жінок, які пропонували познайомитися для дружби, й почали дивитися їх, коментуючи. Коли прийшов із роботи дядько Василь, почали поводитися тихіше, збиратися додому — кайф пропав.

Трохи посиділи на лаві, Артур з Антоном пішли до Артура додому, але Антон пробув недовго, поспішав, мусив ще вигуляти собаку — бракованого бульдога. Артур трохи потинявся по квартирі, зазирнув до холодильника. Виявилось, Марина нічого не приготувала, увечері вони з батьком мали йти на день народження до когось із батькових друзів, а заради Артура вона не старалася. Лишала на холодильнику гроші, щоб купив собі чого в «Макдональдсі». «Макдональдс» не втече. Артур заходився чистити картоплю. Потім зробить ще салат із помідорів та огірків і повечеряє. Батько з Мариною прийдуть не скоро.

Коли картопля вже смажилася на сковорідці, пролунав дзвінок у двері. Був він різкий, короткий. За ним іще один, а далі ще багато. Хто це там такий нетерплячий? Він чує, тільки руки витре. Коли, не дивлячись у вічко, Артур відчинив двері, на порозі стояли блідий розхристаний дядько Василь та червоний Пашка у подертій футболці. Волосся на його голові стирчало, губи трусилися, й вигляд у нього був, як у героя тележурналу «Єралаш». Артур недоречно розреготався.

— Що сталося? — спитав, дивлячись не на дядька, а на Пашку.

— Сталося! А зараз ще станеться таке, що пожалкує те падло, яке гроші взяло.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Отрута від Меркурія» автора Ковальська Ксенія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 14“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи