Розділ 39

— Не знаєш, він нікуди не поспішає, нема сьогодні засідання науково-технічної ради, аудиту чи просто в кого з керівництва дня народження?

— Нічого такого нема, аудит ми пройшли, зараз погляну стосовно днів народжень, добре що нагадала… На щастя, нема.

І я пішла на свою Голгофу, знаючи, що часу на мене вистачить.

Шеф сидів за столом, оточений теками з паперами, звітами, технічними іноземними журналами й усілякими сувенірам. Я трохи постояла, розглядаючи пейзаж олією, що висів у нього над головою. М’язисті коні паслися на зеленій траві. І коли вже перестануть знущатися з цих тварин? Усі картини конячої тематики, які я бачила, були набагато гірші за ту, на якій Дега зобразив своїх коней. Є ще «Купання червоного коня». Забула автора. Доженіть Дега, чому ні?

— Сідайте, Вікторіє…

— Дякую, я, взагалі, дуже зайнята, хочу встигнути роздрукувати креслення перед вихідними.

— Встигнете, — він подзвонив секретарці, — дві кави, будь ласка.

Я знала, що каву мені тут пити заборонено, та й без кави можу протриматись, я вже пила й зранку, і в обід. Коли секретарка принесла на таці дві філіжанки й тарілочку з горішками, я спокійно відвернулася. Зараз хтось прийде, і він мене відпустить. Та не так сталось, як гадалось.

— Пригощайтесь, — я навіть озирнулася — до кого це він?

— Мені можна каву?

— Можна. Хочу подякувати за крем. Із якої нагоди, не знаю, та й чи не все одно? Ви мене так дістали останнім часом, що я залюбки прийму цей презент і ваші обіцянки, що переслідуванням нарешті край.

— Ще невідомо, хто кого дістав, — бубоніла я монотонно, розглядаючи візерунок на філіжанці, — плутаєтесь і плутаєтесь під ногами…

— Я плутаюсь? Ви хоч усвідомлюєте, з ким розмовляєте?

— Із вами розмовляю. Тут же більше нікого нема.

— Ну, раз уже ми тут тільки вдвох, то, будь ласка, розтлумачте, що означають ваші вчинки? Ви ж розумієте, що я маю на увазі?

— Звичайно, розумію. А ви мені не хочете розповісти, чому ви постійно за мною шпигували? Давайте, коліться, я уявлю собі, що ви не мій шеф, а просто нормальна людина й таке інше. І нікому не розповім, що почую.

— Добре, я також буду уявляти, що ви не божевільна співробітниця, а звичайна дівчина з якимись своїми проблемами.

— Хочу уточнити: я не маю жодних серйозних власних проблем, я розбиралася з чужими, з проблемами близьких.

— Як це не маєте? Ви ж мені самі розповідали, що маєте проблеми з одруженням. Хочете вискочити за іноземця, щоб він допоміг вам матеріально, і не тільки вам, а ще й женихові тутешньому. А ще я вас бачив із жахливим розпатланим типом підозрілої зовнішності, мені казали, що він у вас жив.

— Так, давайте по черзі. Про заміжжя я вам збрехала. Сама я не збираюся виходити за іноземця, ну їх к дідьку. В мене є наречений, ви його бачили. Я віддаю заміж за кордон його маму, хай попоїсть на старість французького сиру досхочу, вина поп’є справжнього, а не сурогату. Але не думайте, що їй там як на святі. Треба рано вставати, працювати чорно. Зате ж як приємно ввечері в кафе посидіти! Та й діткам нашим майбутнім буде куди на канікули поїхати.