Розділ 8

Отрута від Меркурія

Осінь цього року видалася цілком звичайною: не надто дощовою, не холодною і не теплою. І це чомусь всіх дивувало. Це ж треба — осінь як осінь, де ж катаклізми? З вікна палати було видно, як красиво пожовкли клени. Колись вона завжди приносила додому букетики кленового листя, й Галинка також приносила. Вони ставили листя в керамічну вазу на підвіконні. Чомусь не могла згадати, коли ті осінні букети викидали. Одне абсолютно точно: до Нового року в хаті їх уже не було. Бо на Новий рік у цю саму вазу вже ставили соснові чи ялинкові гілочки. Щоб ваза не перекинулась, у неї насипали трохи піску.

Ночами в палаті ставало прохолодно, комусь приносили пледи чи ковдри, теплі нічні сорочки та піжами. Лідії Костянтинівні ніхто нічого не приносив, але вона від цього не страждала. Її ліжко стояло під самим вікном, та вона ніколи не просила зачинити його — не відчувала холоду чи задухи, просто лежала й чекала, коли вже треба лягати спати, попивши перед сном каламутного чайку. Сьогодні з чаєм десь затрималися, час би вже й вкладатися. Може, не чекати на нього? Що п’єш, що не п’єш, чи не байдуже?

Двері в палату рвучко відчинилися. Знову прийшла знайома всім парочка. Хтось їх учора охрестив «солодкою парочкою». Десь вона такий вираз, здається, вже чула. А може й ні, чула, то й чула — хіба не все одно, де? Повернулася до стіни й заплющила очі.

Невдовзі довелося їх розплющувати. За ковдру смикала дівчина. На тумбочку вона поставила пластикову тарілочку з печивом:

— Скуштуйте, будь ласка. Ви, напевно, такого ніколи не їли. Це рогалики з трояндовим варенням, учора з Ромою напекли…

На тарілочці лежало зо три невиразні вироби з тіста, щедро посипані цукровою пудрою. І чого чіпляється до неї це дівчисько? Галинка ніколи не була настирливою. Це ж треба — трояндове варення. Учора гарбуз, сьогодні троянда. Лідія Костянтинівна відкусила. Так, всередині якесь варення. Дуже навіть приємне на смак, це правда — вона ніколи такого не куштувала.

— Подобається? Це наш родинний рецепт. Я без нього жити не можу, мама варення передає мені поїздом, а ще — троянду, перетерту з цукром. Теж гарна річ. У вас тут такого ніхто не лагодить, не пече, інші звичаї.

Лідія Костянтинівна подякувала, запила холодним чаєм, який саме принесли тим, хто не ходив до лікарняної їдальні, та почала дослухатися до розмови. Все одно не заснеш через галас, який зчиняють у палаті ці двоє щовечора. Мамі хлопця подобалося бути в центрі уваги. Подобалося бути вередливою, знаючи, що на неї не ображаються. Подобалося віддавати назад те, чого не хотіла їсти, або вимагати, щоб усі їли разом із нею, бо вона сама не буде.

Спостерігаючи за цими дрібними суперечками, хтось посміхався, а хтось заздрісно думав, що пощастило їй, так пощастило! Тепер такі невістки зустрічаються й такі свекрухи, що боронь Боже! А ці такі нормальні, як їм тільки вдається?

Коли молоді забралися геть, Лідія Дмитрівна почала розповідати сусідкам по палаті, як вона без чоловіка виростила сина, який він у неї хороший. Звичайно, дякувати генам чоловіка, бо ж чоловік мав такі гени, що куди там. Розумний, чуйний, ввічливий та порядний. Тільки, бідолаха, рано помер, порядним людям не завжди таланить, живуть мало, не те що всякі…

Ну, мабуть, про всяких вона загнула — не можна так. Хотіла якось пом’якшити свій категоричний виступ, та не встигла. Озвалася неговірка жінка, що лежала під вікном:

— Це ви правду кажете. Хороші люди деколи мало живуть, рано їх Господь прибирає. І мою дочку прибрав рано.

У палаті на якийсь час запанувала тиша. Потім хтось спитав:

— Може, вам плед чи халат теплий принести? Я скажу своїм, у нас удома багато одежі.

— Не треба, — подякувала жінка, — мені не холодно. Мені давно вже не холодно.

— А скільки років було дочці? — спитала Лідія Дмитрівна.

— Було тридцять п’ять, вже сорок минуло б.

Лідія Костянтинівна чомусь подумала про те, що про смерть дочки вперше з кимось говорить. А тут ще й ціла аудиторія, а не просто особиста розмова. Якось потихеньку розповіла про те, якою хорошою була Галинка, як її всі любили, як хворіла, як померла. І про онука, й про зятя, і про те, що давно нікого з них не бачила, нічого не знає, навіть згадати не може, коли бачила онука востаннє. Палата приголомшено слухала. Звичайно, кожен мав свої проблеми, пережив якісь трагедії, несправедливість долі, підступну зраду чи бодай спостерігав за цим зблизька. Але історія старенької була така сумна, віяло від неї такими самотністю та безвихіддю, що слухачки тихенько втирали сльози. Боронь, Боже, від такої долі.

— Працювала дочка інженером, щось там проектувала, зять також. Не знаю навіть, де він зараз, казали, що перейшов на нову роботу, Артур казав…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Отрута від Меркурія» автора Ковальська Ксенія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 8“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи