Розділ 22

Прокинувшись уранці — а це була субота — я подумала, що непогано б узятися та дати лад власній домівці. На щастя, недавня прогулянка під дощем не залишила по собі наслідків у вигляді нежиті чи застудженого горла. Прибирання в квартирі мало впорядкувати й душу. До того ж — тут без варіантів — якщо з волоссям і светром я пролетіла, то лад у хаті буде стимулом до подальшого вдосконалення у всіх вимірах мого існування. Коли ми нарешті з Ромою помиримось, він прийде і побачить, що я до всього ще й господарочка хоч куди. Втім, якщо подумати, згадати своїх знайомих, то люблять не тільки господарочок, люблять, як це не дивно, навіть нечупар. А господарочкам тоді дуже й дуже заздро. Нічого не вдієш, так буває. Здається, Ніцше сказав щось таке, ніби прагнення до чистоти навколо може свідчити про відсутність чистоти думок. У даному випадку я можу з Ніцше посперечатися, мої думки дуже чисті: знайти шлях до примирення з Ромою, це по-перше, а по-друге — якось полегшити життя Лідії Костянтинівні. І ще по-третє — віддати заміж за француза-виноградаря Анрі Лідію Дмитрівну, Ромину маму. Хіба можуть бути помисли чистішими? Ось яка я добра дівчинка. Хоча, якщо розібратися, перше я роблю особисто для себе, друге — не знаю чому, а третє — також для себе, бо Ромина мама — це Ромина мама. Це все одно, що Рома, хоча про мамине весілля він досі нічого не знає. Та й до весілля ще як до Москви навприсядки.

Спочатку я винесла сміття. Подивилась у вікно. Дощ накрапав. Дуже хотілося почати зі справ поза межами квартири: віднести в майстерню взуття, в хімчистку — плаща, закупити продуктів, за телефон заплатити… Але раціональніше в таку погоду займатися хатніми справами — машинку пральну ввімкнути, папери розібрати, щось у макулатуру відібрати, позашивати білизну, що в машині дереться потроху.

Коли машинка загула, напхана постільною білизною, я взялася до макулатури. Рекламні проспекти, старі газети, пакети з-під «Геркулесу». Ще письмовий стіл залишалося розібрати. Згори лежала купка паперів, які надійшли від оператора UMC, — із пропозиціями, як заощаджувати кошти, скориставшись новими тарифами. Почитала: насправді нічого цікавого. У мене й так пакет непоганий, поки що влаштовує. Потім перейшла до складених удвоє аркушиків, пригадала, що нещодавно копіювала Миросин підручник із токсикології. Забувши про все, почала читати, пропускаючи терміни та незнайомі слова з чужої для мене галузі.

Виявляється, при отруєнні парами ртуті людина спочатку може ні про що не здогадуватись. Надихавшись, вона не лягає на підлогу, роздираючи на собі сорочку: «Мене отруєно, води!». Просто починає погано почуватися. Написано, що початкова стадія протікає подібно до вегето-судинної дистонії. Про дистонію я знаю: це коли голова болить, нудота, кволість і таке інше. Серед моїх знайомих є такі, що скаржаться на цю дистонію доволі часто. Кажуть, після аварії на Чорнобильській АЕС кількість захворювань на дистонію збільшилась. Може, й так. Далі написано, що в якийсь момент починають труситися руки, хворий інколи перестає себе контролювати, має підвищений пульс, головний біль, безсоння мучить його вночі, а вдень йому хочеться спати… Підвищується психічна збуджуваність, лякливість, з’являється невпевненість у собі та істеричність, погіршується пам’ять, кровоточать ясна, ламаються нігті. Я пропускала терміни на кшталт «гіпоталамічні дисфункції», «ваготонічні реакції» та «вісцероневротичні прояви». Крім цих, було описано ще багато симптомів, але навіть пари з того, що я прочитала, було б досить, аби почуватися нещасною людиною. Навіть одного симптому. Уявіть, ні з якого дива починають труситися руки. Всі навколо натякають на зловживання спиртним, а ти вночі спати не можеш, а вдень серце шалено стукотить. Жах. Виходячи з цього підручника, ртуть накопичується у волоссі, мозку, печінці, нирках та легенях.

Нічого собі небезпека причаїлась була в сусідній кімнаті, а ми й гадки не мали! Ну, й підло ж повелося наше керівництво! Замість того, щоб із кожним особисто поспілкуватися, пошукати в нас проявів отруєння, вони замовчують усе, що сталося.

Далі йшлося про лікування, котре може бути успішним за умови вчасного діагностування. Ну, звичайно, своєчасна діагностика — це майже панацея. Але ж хіба підеш у поліклініку, коли усвідомиш, що руки трусяться, а ще місяць тому не трусились? А якщо підеш, пропишуть валеріану чи щось новомодне для нервової системи. Нагадають про здоровий спосіб життя. Якщо прийдеш із ламкістю нігтів — порадять їсти продукти, багаті на кальцій.

Закінчувався текст інформацією про те, що потрібно підвищувати культуру праці в тих ґалузях, де можуть бути випадки отруєння ртуттю, та інформувати всі верстви населення про небезпеку, яку несе розливання ртуті, навіть якщо це просто побутовий термометр для вимірювання температури людського тіла.

Було над чим подумати. Ми нещодавно здавали аналізи, з нами все ніби нормально, а як справи у тих, хто колись раніше працював у горезвісній кімнаті? Дочка Лідії Костянтинівни, наприклад, там працювала, й вона померла. Але не лише вона там мала робоче місце, вже минув не один рік, люди мінялися. Щоправда, останнім часом кімната використовувалась під маленький архів та склад старої оргтехніки. Допотопні друкарські машинки, старі принтери, залізний сейф, розбиті телефони. У когось же можна дізнатися, хто й коли там сидів і де він зараз.

Я швидко перев’язала папери, що підлягали утилізації та мали зберегти дерева від зазіхань паперової промисловості, винесла все на балкон, а сама заходилася мити плиту, розбирати пакуночки з крупами, цукром та сіллю. Ось із наступної премії накуплю собі нових баночок для сипких продуктів, усе гарненько розфасую по них, розставлю на поличці, яку зробив мій тато, і буде краса. Ще треба придбати скатертину на кухонний стіл, набір каструль та повісити жалюзі на кухонне вікно, тоді фіранка не літатиме над плитою, коли надворі вітер, бо так і пожежу недовго влаштувати. Все-таки прибирання добре впливає на настрій. Коли все навкруги засяяло, а мокра білизна була розвішана на балконі, я почувалася набагато краще, ніж учора, коли лягала спати. Людина може й повинна керувати своїми емоціями, звісно, якщо в її організмі нема ртуті. Тоді вже ти навряд чи підвищиш собі настрій прибиранням, новою зачіскою чи светром.

Цікаво, що зараз робить Рома. Лідія Дмитрівна не дзвонила. Це означає, що він удома. Може, чепуриться перед тим, як піти з Оленкою до якогось ресторану — найкращого місця зустрічі однокласників. А може, збирається завітати до відомого футболіста додому, щоб із порогу йому випалити:

— Ми з вашою дружиною, пане, спочатку ходили в один дитсадок, потім — до однієї школи, а тепер ми кохаємо одне одного, й навіть вашого сина названо, як мене.

На це знаменитий футболіст спочатку почервоніє, потім сполотніє, а тоді виштовхає Рому геть, наказавши консьєржці ніколи його близько не підпускати, а за кожну зафіксовану появу Роми біля будинку буде платити консьєржці п’ять гривень. Бо ж йому потрібно тримати ситуацію під контролем. Бити Рому він не буде, бо в нього спортивний режим. Ну, а сам Рома також у бійку не полізе перший, таким уже виховала його мама. Бо якби в Роми був тато, то, цілком можливо, він виховав би його інакше.