Розділ «Новітня історія»

10 і 16 жовтня на засіданні ЦК партії більшовиків Володимир Ленін зміг домогтися рішення про безпосередню підготовку до повстання. Однак на засіданні були присутні лише 12 членів ЦК з 21. Ленінську резолюцію про збройне повстання підтримали 10 членів ЦК. Проти виступили Лев Каменєв і Григорій Зінов'єв. 12 жовтня при Петроградській раді було створено Військово-революційний комітет (фактичний керівник Лев Троцький), що і став центром підготовки повстання.

Ще до відкриття II з'їзду Рад (перший відбувся в червні) Троцький наказав встановити контроль над телеграфом, телефоном, поштою та ін. Розрахунок виявився правильним: під тиском більшовиків П з'їзд Рад прийняв очікуване рішення, адже, коли він відкрився, місто було в руках більшовиків. Так 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. відбувся більшовицький переворот. Перевага на з'їзді більшовиків і їх прибічників визначила прийняття рішень, пронизаних ідеями більшовиків і лівих есерів. З'їзд проголосив встановлення радянської влади і прийняв ряд декретів.

Декрет про мир закликав воюючі країни укласти демократичний мир без анексій та контрибуцій, проголошував відмову від таємної дипломатії та договорів, підписаних царським і Тимчасовим урядами.

Декрет про землю ґрунтувався на есерівський аграрній програмі та скасував приватну власність на землю, проголосив націоналізацію землі та її надр, заборонив найману працю та оренду землі.

З'їзд прийняв постанову про скасування смертної кари і резолюцію проти погромницького руху. З'їзд створив однопартійний більшовицький уряд - Раду Народних Комісарів (РНК). Ліві есери спершу відмовилися від участі в уряді, проте увійшли до складу Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК). Головою уряду став В. Ленін, а головою ВЦВК - Л. Каменєв. Крім того, з'їзд підтвердив намір провести вибори до Установчих зборів.

Захоплення більшовиками влади в Петрограді не було підтримано іншими соціалістичними партіями. Новий радянський уряд не визнавали держави Заходу. Водночас незабаром більшовики поступово встановили радянську владу майже на всій території Російської імперії. Вони розпочали злам старої державної системи і створення нової - диктатури пролетаріату. Проте не було втілено в життя проголошення З'їзду Рад вищим законодавчим органом країни. Президія ВЦВК і РНК привласнили собі не лише виконавчу, а й законодавчу владу. Над місцевими радами ставили революційні комітети, які формувалися виключно з більшовиків.

Декретом РНК створювалися так звані народні суди в складі голови і народних засідателів, однак необмежені права на арешт, слідство, винесення вироку і його виконання були надані Всеросійській надзвичайній комісії (ВНК) на чолі з Феліксом Дзержинським. Цей орган був підпорядкований лише вищому партійному керівництву, а не державному контролю.

Незадоволення політикою більшовиків і опір її здійсненню викликав антибільшовицькі заколоти. У середині листопада була досягнута угода про формування коаліційного уряду з лівими есерами. Проте вибори до Установчих зборів показали, що більшовики є другою партією за своїм політичним впливом. Вони здобули на зборах 22,5 % місць, тоді як есери - 40 %. Тому збори відхилили більшовицьку ідею соціалістичного вибору і встановлення диктатури пролетаріату. Тоді більшовицька більшість Президії ВЦВК прийняла рішення про розпуск Установчих зборів, що значно загострило ситуацію в країні. Цей акт означав, що більшовицька партія не є партією революційної демократії" та започаткував перелом у настроях, насамперед робітничих мас, які підтримували більшовиків.

У квітні - травні відбулися перші після приходу до влади більшовиків вибори до рад, у яких у більшості губерній переміг блок більшовиків і есерів. Ці ради розігнали більшовики, які претендували на однопартійність. У 1918 р. із ВЦВК були виключені фракції меншовиків і есерів.

Влітку 1918 р. більшовицький режим запровадив політику воєнного комунізму. Вона передбачала комплекс заходів: націоналізацію всіх засобів виробництва, розподіл продуктів порівно, застосування примусової праці, ліквідацію товарно-грошових відносин і цілковиту диктатуру більшовицької партії. У країні встановилася однопартійна система, нероздільна диктатура РКП(б). Партія більшовиків перестала бути суто політичною організацією, її апарат почав зрощуватися з державними структурами. Тепер тільки вона намагалася визначати політичну, економічну, ідеологічну, культурну і духовну ситуацію в країні.

Більшовизм переміг завдяки помилкам Тимчасового уряду і поміркованих соціалістів; радикалізму й екстремізму народних мас, доведених царизмом економічною і політичною кризою до відчаю, значній політичній волі, енергії, організованості, тактичній поведінці більшовиків.

Листопадова революція в Німеччині

Перша світова війна супроводжувалася не лише перемогами і поразками на фронтах, колосальними людськими жертвами і матеріальними втратами, а й загостренням соціальних суперечностей у воюючих країнах. Це було характерно і для Німеччини.

Тяжке економічне становище" втома населення країни від війни, падіння життєвого рівня поступово поглиблювали антивоєнні та революційні настрої. За період війни податки зросли в 5 разів, робочий день тривав 12-14 годин. Погіршувалося становище не тільки робітників і селян. Дрібна буржуазія була обурена масовим закриттям малих підприємств і майстерень, системою державного регулювання економіки, монопольним контролем за розподілом військових замовлень.

Дві революції в Росії безпосередньо вплинули на німецький народ. Посилення революційних настроїв, усвідомлення антинародного характеру війни, братання на російсько-німецькому фронті спонукали німецьких солдатів і матросів виступати проти війни і тих сил, які її розв'язали.

Під впливом революційних подій посилилась криза в Соціал-демократичній партії Німеччини (СДПН). Ще в 1917 р. центристи покинули партію і створили окрему Незалежну соціал-демократичну партію Німеччини (НСДПН) на чолі з Карлом Каутським.

Правлячі кола країни напередодні поразки провели деяку урядову реорганізацію. До складу нового уряду були введені соціал-демократи. Із в'язниць звільнили лідера лівих соціал-демократів Карла Лібкнехта та інших політичних в'язнів. За допомогою реформ уряд намагався запобігти революційному вибуху.

Незважаючи на це, ліві соціал-демократи закликали до повалення уряду і розриву з центристами в соціал-демократичному русі. У жовтні 1918 р. конференція лівих соціал-демократів (група "Спартаки) висунула програму з вимогами повалення монархії, припинення війни, проголошення демократичних прав і свобод, створення умов переходу до соціалістичної революції.

Тим часом військове командування 28 жовтня віддало наказ воєнним морякам вступити в бій з англійським флотом і прорвати блокаду німецьких портів. У відповідь на це рішення в м. Кіль повстали військові моряки. Одночасно з ними робітники міста проголосили загальний страйк. Створена повсталими моряками і робітниками Рада робітничих і матроських депутатів стала органом влади в місті. Революційний рух охопив Гамбург, Бремен, Мюнхен та інші міста країни.

9 листопада розпочався загальний страйк солдатів і робітників у Берліні, що переріс у повстання. Повсталі захопили важливі стратегічні пункти столиці. Кайзер Вільгельм II втік, монархія була повалена. Праві лідери соціал-демократії та центристи, які мали перевагу в керівництві більшості рад, проголосили "вільну німецьку республіку" і сформували уряд. Ліві соціал-демократи на чолі з К. Лібкнехтом вимагали проголосити країну соціалістичною республікою, передати владу в руки Рад і виключити зі складу уряду представників буржуазії. Проте "спартаківці" не мали значного впливу серед мас.