Розділ «Новітня історія»

Неминучість поразки змусила Німеччину шукати шляхи для мирних переговорів. Уряд звернувся до США з проханням почати переговори на основі так званих "14 пунктів" В. Вільсона, які передбачали: виведення німецьких військ з окупованих територій; надання автономії народам Австро-Угорщини і Османської імперії; відновлення незалежності Польщі; скорочення озброєнь; створення Ліги Надій для забезпечення миру і безпеки всіх країн та ін. Водночас Німеччина вирішила розпочати велику морську операцію для демонстрації своєї сили. 30 жовтня німецька ескадра в м. Кіль отримала наказ вийти в море й атакувати англійський флот. Матроси відмовились виконувати авантюрний наказ командування. На початку листопада в Кілі почалась демонстрація матросів, солдат і робітників, яка згодом переросла у збройне повстання. Місто опинилося в руках повсталих. Було створено Ради робітничих і солдатських депутатів. 9 листопада почалося повстання в Берліні і в ході революції було повалено монархію.

У цих умовах німецька делегація, яка прибула для переговорів з командуванням Антанти, вирішила прискорити домовленості про припинення вогню. 11 листопада 1918 р. у Комп'енському лісі представники Антанти і німецького генералітету підписали перемир'я на 36 днів. Воно передбачало: евакуацію німецьких військ з Бельгії, Франції, Люксембургу, Ельзасу і Лотарингії протягом 15 днів; відмову від Брест-Литовського договору; передачу всього озброєння переможцям; повернення на батьківщину полонених. Перша світова війна закінчилась.

У Першій світовій війні брали участь 36 країн світу з населенням до 2 млрд осіб. В армії воюючих країн було мобілізовано 73 млн осіб. Війна мала винятковий руйнівний характер, особливо на європейському театрі дій. Вона перевершила всі попередні війни за чисельністю людських жертв і матеріальних витрат. Якщо за все XVII ст. кількість загиблих у європейських війнах становила 950тис, за XVIII ст. - 1563 тис, у період Наполеонівських війн (1801-1815 рр.) - 687 тис, а з 1815 до 1914 р. - 630 тис. осіб, то в Першій світовій війні - понад 10 млн осіб. Тобто за роки війни загинуло у два рази більше людей, ніж за всі попередні війни протягом 300 років.

У роки війни німецькі війська вперше застосували хімічну зброю проти супротивника: хлор і гірчичний газ (іприт).

За роки війни загиблими і померлими від ран Росія втратила 2026тис, Німеччина - 2027 тис, Франція - 1596 тис, Австро-Угорщина - 1100тис, Англія - 940тис. Значних людських втрат зазнали Сербія та Чорногорія, Італія, Румунія, Туреччина, Болгарія. Під час війни знизилася народжуваність і зросла смертність, що спричинено також наслідками війни, падінням рівня життя.

Війна спустошила багато країн Європи: було знищено чимало матеріальних і культурних цінностей, що створювалися людством протягом століть. Тисячі фабрик і заводів, шахт, копалень, міст і сіл перетворилися на руїни. Промислове і сільськогосподарське виробництво в окремих країнах Європи скоротилося на 20-50 %, що призвело до масового недоїдання, голоду.

Проте для деяких країн війна мала протилежні наслідки. Президент США Будро Вільсон уже влітку 1916 р. заявив, що США стали настільки багатою країною (за рахунок військових постачань), що можуть "фінансувати значною мірою весь світ". США не лише ліквідували свій борг, а й одержали на 10 млрд доларів боргових зобов'язань Антанти.

Загальний наслідок війни був не в збагаченні США, а в неймовірних жертвах і матеріальних втратах, масових голодуваннях, радикалізацїї крайніх поглядів і масових виступах трудящих.

Лютнева революція в Росії

Гостроту соціальних суперечностей у Росії на деякий час послабив вступ країни в Першу світову війну, що в єдиному патріотичному пориві об'єднав навколо уряду всі стани населення. Проте тривало це недовго. Стала відчутною економічна криза 1916- 1916 рр. Економіка насамперед забезпечувала потреби фронту, тому розвивалася однобічно. Народ скоро відчув дефіцит товарів, підвищення цін, падіння купівельної спроможності карбованця, нестачу палива. У країні, яка посідала до війни перше місце у світі з виробництва зерна, з'явилися черги за хлібом, процвітала спекуляція.

Болюче сприймалися поразки Росії на фронтах, репресії уряду щодо українства Галичини, інших народів. Ширилися страйки робітників і селянські виступи, посилився національно-визвольний рух, а уряд робив жорсткішою політику щодо "недержавних" народів.

Ліворадикальні партії використовували ситуацію для дискредитації правлячої верхівки. Микола II катастрофічно втрачав авторитет не лише в суспільстві, а й серед свого оточення. Цариця Олександра Федорівна безцеремонно втручалася в державні справи. Ліберальна опозиція значно активізувала свою діяльність, посилилося протистояння Державної думи й уряду, розвалювалося співробітництво буржуазних партій і самодержавства. Прогресивний блок у IV Думі (міжпартійна коаліція більшості думських фракцій) поставив вимогу створення уряду "народної довіри", який повинен бути відповідальним перед Думою. Проте імператор категорично відкинув пропозицію.

Усе це привело до усвідомлення суспільством нездатності царського уряду подолати політичну й економічну кризу.

У середині лютого 1917 р. внаслідок нестачі хліба, спекуляцій і постійного підвищення цін у Петрограді застрайкували 90 тис. робітників, до яких згодом приєднались робітники Путиловського заводу. Адміністрація закрила кілька цехів заводу, що стало приводом до початку масових страйків. На вулиці столиці вийшли робітники з гаслами "Хліба!", "Геть війну!", "Геть самодержавство!". Ця політична демонстрація вважається початком Лютневої революції.

Події стали наростати з дивовижною швидкістю: страйки набували дедалі більшого масштабу, до робітників приєдналися інші верстви населення. 26 лютого влада перейшла до більш активних дій: відбулися розстріли демонстрантів, арешти деяких членів столичного комітету більшовиків. Наступного дня в розвитку подій настав вирішальний злам, коли солдати почали переходити на бік мітингуючих.

Активізувалося і ліворадикальне підпілля. Було оприлюднено Маніфест ЦК РСДРП, що закликав робітничий клас до створення Тимчасового революційного уряду. Меншовики також видали відозву про необхідність згуртування антиурядових сил і створення Тимчасового уряду.

Разом з тим деякі робітничі організації і соціал-демократична фракція Державної думи переконували робітників сформувати Ради робітничих депутатів за зразком 1905 р. 250 депутатів від робітників і солдатів обрали Виконавчий комітет Ради. Його головою став лідер соціал-демократичної фракції Думи меншовик Микола Чхеїдзе. Одночасно лідери ліберальних партій у Державній думі створили Тимчасовий комітет для відновлення порядку ідля відносин з особами й установами. Головою комітету став голова IV Думи Михайло Родзянко. Тимчасовий комітет надсилав царю, який перебував у Могилеві, телеграми з проханням конституційних поступок, проте той не надавав подіям особливого значення. Водночас Тимчасовий комітет взяв під контроль всі міністерства, а Петроградська рада видала наказ про демократизацію армії.

28 лютого Микола П виїхав із Могильова до Царського Села, але революційні війська затримали імператорський потяг і він змушений був повернутися. Після консультацій з командувачами фронтів він переконався, що сил для придушення революції не вистачає. Цар підписав Маніфест про зречення від престолу за себе і свого сина на користь брата - великого князя Михайла Олександровича. Але коли Маніфест привезли до столиці, стало очевидним, що народ не хоче монархії. З березня зрікся престолу і Михайло.

Представники Тимчасового комітету Думи і Виконкому Петроградської ради сформували Тимчасовий уряд на чолі з князем Георгієм Львовим.

Одне з основних завдань Лютневої революції - повалення самодержавства - було вирішене.