Розділ «Історія стародавнього світу»

Найродючіші землі Лаконії та Мессенії розподілялися і роздавалися спартіатам разом із закріпленими за ними і лотами, які були зобов'язані працювати на володаря землі, сплачувати податок. Спартіати не мали права продати чи вбити ілота, оскільки раби і земля вважалися власністю держави.

Праця і лотів давала спартіатам можливість не працювати, вивільняючи час для занять державними справами, вдосконалення військового мистецтва.

Разом з тим існувала постійна загроза заколоту ілотів. Утримати їх у покорі можна було з допомогою систематичного терору. Законодавцем Лікургом було проведено серію реформ, завдяки яким у короткий термін Спарта перетворилася на військовий табір, усі мешканці якого повинні були дотримуватися суворої дисципліни. Закони Лікурга регламентували найменші подробиці поведінки, форми одягу, навіть бороди і вусів кожного громадянина.

Закони передбачали, що кожний спартіат мав віддавати своїх семирічних дітей у спеціальні табори, де у них розвивалися навички воїна, терплячість, уміння наказувати і підкорятися, переносити різні труднощі.

Основою законів був принцип рівності. Запроваджувалася система заходів, спрямованих проти особистого збагачення: вилучено з обігу золоті та срібні монети, заборонено купівлю-продаж землі, всі спартіати мали носити простий і грубий одяг, було накладено заборону на виробництво і користування предметами розкоші тощо. За виконанням законів і правил поведінки стежили спеціальні наглядачі, які вживали адміністративних заходів до порушників.

Перетворення сприяли консолідації вільних громадян перед постійною готовністю ілотів до повстання. Завдяки цьому Спарта вийшла переможницею у третій Мессенській і в Пелопоннеській війнах. Вона підкорила собі практично всі держави Пелопоннесу, намагаючись розширити свій вплив на Афіни. Проте великодержавні претензії базувалися лише на військовій могутності, а в економічному, політичному і культурному аспектах Спарта відставала від грецьких держав, особливо від Афін.

Поступово Спарта ставала головним оплотом політичної реакції на території Греції.

Державний устрій Спарти мав яскраво виражений характер рабовласницької олігархії. Найвищим органом державної влади були Народні збори (апелла) за участю всіх спартіатів. Проте порівняно з афінськими зборами вони маля значно менше прав: могли приймати або відхиляти закони, але не обговорювати їх. Не обговорювалися також фінансові питання, не контролювалася діяльність магістратів, не розглядалися судові справи. Фактично це був орган спартанської олігархії.

Олігархія (грец. oligarchia, від oligos - нечисленний і arche - влада) - одна з форм режиму, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить обмеженому колу осіб (військових, фінансистів та ін.). Вперше термін трапляється у стародавніх грецьких письменників (наприклад, у Арістотеля, Полібія) для характеристики форми державного устрою, яка виникає в результаті виродження аристократії.

Вирішальну роль у державному управлінні відігравала Рада геронтів (герусія) з 30 чоловіків віком старше 60 років. 28 із них обиралися довічно, до складу геронтів входило і два царі. Рада ніким не контролювалася і мала право скасовувати рішення народних зборів. Вона фактично вирішувала усі справи держави. Не менш авторитетним органом була колегія з п'яти наглядачів. Вони наглядали за виконанням законів, контролювали посадових осіб, навіть діяльність царів, щоб не допустити посилення царської влади, мали право притягати царів до суду.

У Спарті владарювали два царі, які належали до двох династій. Кожний з них користувався однаковою владою і був підконтрольний апеллі, герусії та колегії наглядачів. Прерогативою царів було верховне військове керівництво і керівництво релігійним культом. Царі були великими землевласниками.

Значна роль у державному управлінні належала військовим. Спартанська апелла як верховний орган була практично зборами воїнів-спартіатів. В армії існував численний командний корпус.

Загалом спартанський державний устрій був поєднанням громадянської та військової влади, в якому влада вузької спартанської олігархії урівноважувалась авторитетом військових командирів на чолі з царями, з якими змушені були рахуватися спартанські виборні органи.

Спарті належала провідна роль у Пелопоннеському союзі, який був однією з найсильніших військово-політичних коаліцій Греції. Вищим його органом були збори всіх союзників, що відбувалися в Спарті. Кожний союзний поліс мав на них один голос. Рішення зборів затверджувалися спартанською Капеллою, а союзне військо очолювали спартанські царі.

Використовуючи значний військово-політичний потенціал Пелопоннеського союзу, Спарта стала однією з наймогутніших держав Греції та відігравала вирішальну роль у грецькому світі в V-ІV cт. до н. е., виступаючи оплотом грецької олігархії.

Греко перські війни

Наприкінці VI ст. до н. е. для грецьких полісів виникла смертельна загроза з боку сусідньої могутньої Перської імперії.

Греко-перська війна датується 500-449 рр. до н. е. Зазвичай її називають греко-перськими війнами тому, що воєнні дії здійснювалися як низка більш чи менш тривалих воєнних кампаній, їх було п'ять: 1) 500--494 рр. до н. е.; 2) 492-490 рр. до н. е.; 3) 480-479 рр. до н. е.; 4) 478-459рр. до н. е.; 5) 459-449 рр. до н. е.

Захопивши грецькі міста Малої Азії та острови східної частини Егейського моря, перська правляча верхівка розробила плани завоювання полісів Балканської Греції. Розвинуті грецькі поліси приваблювали персів не тільки своїм багатством, а й можливістю панування в Середземномор'ї.

Першим проти персів повстало місто Мілет у 500 р. до н. е. на чолі з Аристагом. За ним піднялися всі міста Малої Азії, що створили єдине командування і завдали поразки фінікійському флоту. Проте перси спорядили флот із 600 суден і здобули перемогу. Після майже річної блокади було зруйновано Мілет, а незабаром підкорені й інші міста.