Здебільшого гнів мобілізує людину на боротьбу з зовнішньою небезпекою. Він долає страх, змушує потьмяніти жах, відсуває відчай. Але за все це приходиться платити спустошенням – гнів уводить людину в ті афективні стани, в яких вона "не пам'ятає себе". Людина перестає відповідати за свої вчинки і, "повернувшись у себе", соромиться або лякається зробленого. Коли ж гнів спрямовує людину проти внутрішньої небезпеки, він здобуває характер, що одухотворяє. І якщо при цьому боротьба виростає у творчість, гнів не руйнує особистість, а наповняє її грозовою радістю, що освіжає світ. Індуси прекрасно виразили це в образі Шиви, скандинави – Тора, а слов'яни – Перуна.
Гнів варто не придушувати, а направляти його енергію на звільнення від безвихідності і хаотичності граничного буття.
Н. Хамітов
ГРАНИЧНЕ БУТТЯ, ГРАНИЧНЕ БУТТЯ ЛЮДИНИ – див. буття граничне.
ГРАНИЧНА СИТУАЦІЯ – поняття екзистенціально орієнтованої філософії та психології, яке визначає кризові стани людини, що приводять до актуалізації особистісного начала. Така актуалізація виявляється передусім у загостренні самосвідомості й переосмисленні сенсу життя. Це може приводити у свою чергу до зміни переживання самоідентичності. У екзистенціальну традицію XX століття термін "гранична ситуація" (Grenzsituation) був введений Ясперсом, який зазначає, що подібні ситуації виникають при зустрічі зі смертю, переживанні провини, важливих подій, результати яких не можуть бути передбачені. Усвідомлена гранична ситуація має конструктивні наслідки, спрямовуючи до особистісного розгортання; неусвідомлена може призвести до невротичних реакцій.
Гранична ситуація протистоїть буденному буттю людини. Вона спрямовує людину до вчинку як моральнісного самовизначення, що виходіть за межі буденного буття як підкореності традиційним способам світовідношення. При цьому слід розділяти граничну ситуацію та граничне буття людини. Якщо гранична ситуація здебільшого постає результатом зовнішніх по відношенню до людини обставин, то граничне буття є наслідком усвідомленого виходу в поза-буденні стани. В цих станах граничність втрачає свій випадково-ситуативний характер і сама набуває ознаки специфічного буття. У граничне буття людину виводить не поодинокий вчинок, а "ансамбль" вчинків, що є наслідком бажання реалізуватися за межами буденної присутності у світі.
Н. Хамітов
ГУМАНІЗМ (від лат., humanus – людяний) – світоглядна установка, що визначає відношення до будь-якої людини як до унікальної особистості, що має право на творчу самореалізацію і на полегшення страждань, пов'язаних з колізіями людської природи і кінцевістю людського життя.
Поняття "гуманізм" виникає в епоху Відродження, але практика гуманізму в різних формах існувала протягом усієї людської історії. У сучасному світі актуальною проблемою гуманізму стає світоглядна толерантність як повага до своєрідності внутрішнього світу співрозмовника – партнера чи опонента.
Н. Хамітов
Д
ДЕКОНСТРУКЦІЯ – поняття, що окреслює ситуацію відношення до тексту, у межах якої деструкція поєднується з реконструкцією для подолання замкненого та "логоцентричного" характеру цього тексту. Деконструкція як певний методологічний ракурс була запропонована Ж. Дерріда, що трактував її як адекватний переклад поняття "Destruktrion" М. Гайдеггера.
Деконструкція. постає фундаментальною ознакою філософії постмодернізму, більше того, всієї культури постмодернізму. Принциповим моментом деконструкції є її ретроспективний характер – вона є передусім стратегією не творення, а витлумачення вже існуючих текстів. Проте деконструкція є виходом за межі інтерпретації як відношення до тексту ззовні, вона активізує у самому тексті протидію "логоцентризму". Тому в просторі культури постмодернізму деконструкція трактується і як креаціоністська стратегія, про що свідчить її розгортання не тільки в теоретичній, але і в художній формі.
Поєднання деструкції з реконструкцією, вносить у деконструкцію іронічне забарвлення, що і робить її як теоретичним, так і художнім феноменом. Саме іронія відрізняє деконструкцію від інших стратегій взаємодії з минулим і, передусім, від стратегії "зняття". Є певні підстави вважати, що ідея деконструкції укорінена в творчості енських романтиків – передусім Л. Тіка, Ф. Шлегеля, Новаліса, які знаходяться в іронічній опозиції пафосу німецької класичної філософії, а тому "деконструюють" її. Однак іронія деконструкції ХХ-ХХІ століть відрізняється від іронії романтиків тим, що не передбачає появу нового пафосу, а стає самодостатньою, сама обертається на пафос. У результаті деконструкцію можна визначити як стратегію заміни у чужому або власному тексті пафосу на іронію. Тому деконструкція є способом маргіналізації тексту.
В межах актуалізуючого психоаналізу й андрогін-аналізу використовується екзистенціальна деконструкція – особливий психотерапевтичний засіб, що передбачає іронію як спосіб звільнення від травматичних переживань.
Н. Хамітов
ДІАЛЕКТИКА – вчення про розвиток через розв'язання протиріччя, а також сам процес розвитку – як мислення, так і буття.
Діалектика трактує протиріччя як процес взаємодії протилежностей, що може завершитися як конструктивно, так і деструктивно. У першому випадку ми одержуємо синтез, гармонію і нове буття, у другому – придушення однією протилежністю іншої, а іноді і взаємне знищення протилежностей (антагонізм); можливо також відчуження протилежностей. У діалектику процес розвитку трактується через тріаду – тезис, антитезис, синтез.
Елементи діалектики як вчення можна знайти на всіх етапах розвитку історії філософії. Але лише в німецькій класичній філософії діалектика стає усвідомленим методом побудови філософських систем, досягаючи найбільш розгорнутих проявів у філософії Гегеля.
К. Маркс і Ф. Енгельс називають цю діалектику ідеалістичною – діалектикою мислення, що претендує бути діалектикою буття – і заявляють про її подолання. Вони пропонують новий метод, що одержав назву матеріалістичної діалектики; філософське вчення, що виникло на цій основі, одержує назву "діалектичний матеріалізм".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 9. Приємного читання.
