Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Буття людини характеризується відкритістю – здатністю до виходу за межі будь-якої наявної ситуації, а також креативністю і плюральністю виявів. Це породжує світ людини як особливий спосіб взаємодії людини і буття. Відповідно до філософської антропології М. Шелера в основі буття людини знаходиться дух і осмислені емоційно-душевні акти, що породжують цінності. Для низки філософських традицій XX – XXI століть типовим є поділ буття людини на справжнє і несправжнє (перетворене). Несправжнє буття людини в екзистенціалізмі – це відмова від вибору, що розмиває духовні контури особистості і наповнює невизначеністю, яку М. Гайдеггер виражає в понятті "das Мап". Ж.-П. Сартр трактує по-справжньому людське буття як вільний вибір "проекту" свого життя. У персоналізмі М. Бердяева справжнє буття людини – у виході за межі буденності на шляху з'єднання особистості людини й особистості Бога у творчому акті. У межах гуманістичного психоаналізу Е. Фромма поняттю "бути" протиставляється поняття "мати". У метаантропології буття людини розділяється на буденне буття людини, граничне буття людини і метаграничне буття людини.

Людське буття стає собою лише перетворюючись в спільне буття, коли свобода, як любов до себе розвивається до свободи як любові до Іншого. Однак людина в нашому світі не існує як абстрактна істота, що дарує всім однакову любов. Людина завжди трагічно пристрасна, тому що належить до певної статі, вона розполовинена, і це наповнює людські відносини нескінченно жагучим, пошуковим і пристрасним характером.

Н. Хамітов

БУТТЯ МЕТАГРАНИЧНЕ (метаграничне буття, метаграничне буття людини) – ключове поняття метаантропології, що описує вимір людського буття, на якому відбувається вихід за межі буденного буття з його безособовою завершеністю і граничного буття з його незавершеністю і усвідомленою екзистенціальною відокремленістю. Метаграничне буття є подолання замкненого характеру людського буття, який виражається у самодостатності владно-вольових актів та об'єктивації як творення продуктів культури. Творчість як об'єктивація у метаграничному бутті переходить у творчість як актуалізацію – самотворення і творення продуктивної комунікації. Розгортання метаграничного буття можливе через феномени толерантності, свободи та любові, що означає глибинне очищення й олюднення буття людини через його розречевлення, деоб'єктивацію; це – екзистенціальне очищення людського буття.

У метаграничному бутті процес трансцендування, який визначає людське буття взагалі, зазнає фундаментальної метаморфози. Людське буття стає не просто трансцендуванням і не просто само-трансцендуванням; воно стає антропо-трансценденцією – особистісний трансцендуванням, що входить у потаємні глибини особистості, а тому долає межі і буденного, і граничного буття людини, набуваючи при цьому гармонію, на яку є лише натяк у буденності, і передчуття якої дано у дисгармонії граничних станів людини.

Н. Хамітов

В

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – категорія етики, що характеризує виконання особистістю свого морального чи правового зобов'язання, здатність визнати авторство своїх вчинків і прийняти їхні наслідки.

Використання категорії "відповідальність" по відношенню до особистості означає визнання її зрілості. З іншого боку, в тоталітарних суспільствах слово "відповідальність" використовується для придушення особистісного начала в людині – як правило, через активізацію в ньому почуття провини чи сорому.

У залежності від свободи вибору дій відповідальність може бути зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня відповідальність нав'язана суспільством чи іншою людиною. Внутрішня відповідальність – наслідок вільного вибору, відхід від такої відповідальності викликає докори совісті.

Внутрішня відповідальність може бути як перед іншою людиною чи суспільством, так і перед собою, своєю життєвою місією. Справжня зрілість означає здатність поєднати всі ці прояви внутрішньої відповідальності.

Н. Хамітов, С. Крилова

ВІДЧАЙ – екзистенціальна ситуація граничного буття, в якій людина переживає абсолютну неможливість подальшого існування у звичному буттєвому просторі. С. К'єркегор виділяє два види відчаю: пристрасне бажання не бути собою та пристрасне бажання бути собою. Сучасні дослідження показують, що ця контроверза породжує суперечність і, розв'язуючись, може породжувати ще один фундаментальний вид відчаю – непозбутнє прагнення вийти за свої межі, стати Іншим. Якщо перший вид відчаю може призвести людину до самогубства, а другий, витіснений у підсвідоме, – повернути буденному буттю, то третій виводить її у принципово новий буттєвий простір за межами буденності та граничного напруження – метаграничне буття. Останній вияв відчаю означає, що людина не може більше існувати в буденності та у граничному бутті як бутті-на-межі. Такий відчай є проникненням у трагічні колізії людського буття і бажання вирішити їх.

Відчай є граничним поглибленням жаху і, одночасно, виходом за його межі; це така трансформація жаху, коли останній втрачає свою гостроту, зберігаючи глибину й напруженість, більше того, посилюючи їх. Не можна сказати: "гострий відчай", стихія мови завжди породжує словосполучення: "глибокий відчай". У відчаї, з іншого боку, ми можемо побачити тугу, яка набула настільки глибинний характер, що вже не зникає при появі жаху. Людина, яка попала у екзистенційний простір відчаю, стає майже нечутливою до жаху: відчай є метаморфозою і туги, і жаху. Але якщо і туга, і жах замикають людину в собі, то відчай розгортає перед людиною світ. Відчай – це стан граничної самотності та безвихідності. Самотність, яка народжена відчаєм, концентрує в собі безутішність та безвихідність, і стає безкінечно тяжкою, вона заповнює все існування. Однак граничний тягар самотності-відчаю є шлях до звільнення від тягаря і самотності-нудьги, і самотності- туги, і самотності-жаху. Самотність відчаю парадоксальним чином розкривається світові. І в цій дивній розкритості самотності людина бачить вихід з абсолютної безвихідності.

Н. Хамітов

ВІДЧУЖЕННЯ – у широкому смислі – віддалення однієї форми буття від іншої, перехід природи, духу, особистості в інобуття при втраті зв'язку зі своїми попередніми станами. У строгому смислі відчуження – процес і результат порушення єдності людини і світу, а також людини та іншої людини.

Говорячи про відчуження як порушення єдності людини і світу, необхідно усвідомлювати, що це також стосується і внутрішнього світу людини, тобто відчуження людини і світу може означати відчуження від самого себе. На перший погляд здається, що відчуження є причина самотності людини, але більш глибоке міркування дозволяє зрозуміти, що внутрішня самотність саме є причиною відчуження.

Відчуження людини – найважливіша категорія молодого К. Маркса. У роботі "Економічно-філософські рукописи 1844 року"

К. Маркс виділяє такі аспекти відчуження людини: відчуження людини від продукту праці, відчуження людини від процесу праці, відчуження людини від її сутності як духовної творчої життєдіяльності, відчуження людини від природи, відчуження людини від роду, відчуження людини від іншої людини.

Категорію відчуження широко використовує Е. Фромм у своїй концепції людини. Він говорить про відчуження насамперед в екзистенціально-психологічному смислі: джерело відчуження – не тільки в соціальних умовах, а в самій особистості. Е. Фромм виводить відчуження людини з його розуму, який відокремлює людину від природи. Людина приречена бути і частиною природи, і чимось більшим, але вона є кінцевою, як і усе в природі. Людину приводить до відчуження "усвідомлення обмеженості свого життєвого шляху, усвідомлення того, що вона народилася не по своїй волі і проти своєї волі помре..." Однак, на думку Е. Фромма, є можливість перебороти відчуження – це справжня любов, що поєднує турботу, повагу, відповідальність перед іншою людиною і знання її.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 6. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)