Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

У метаантропології екзистенціали розділяються на "наскрізні" і "локальні". Наскрізні пронизують різні виміри людського буття – наприклад, "самотність", "дружба", "зустріч", "тривога", тоді як локальні присутні в одному з вимірів: наприклад, "страх", "турбота", "нудьга" – екзистенціали буденного буття, "туга", "жах", "відчай", "гнів", "надія", "віра" – екзистенціали граничного буття, а "любов", "свобода", "толерантність" – екзистенціал буття метаграничного. Виходячи за границі буденності і граничного буття, екзистенціали мають уже якості трансценденції.

Н. Хамітов

ЕКЗИСТЕНЦІЙНА АНТРОПОЛОГІЯ – 1) в широкому сенсі – вчення, що досліджують спектр екзистенціальних проблем людини (смислу існування, самотності, справжнього та несправжнього спілкування тощо); 2) напрям сучасної української філософії, який розглядає світоглядну активність особистості в контексті її неповторного існування. Екзистенційна антропологія може бути означена як одна з тенденцій філософської антропології.

Термін "екзистенційна антропологія" був використаний Б.А. Головко для характеристики позиції О.Ф. Больнова, стосовно тенденції розвитку вітчизняних філософсько-антропологічних досліджень дістав поширення у роботах В.Г. Табачковського. Екзистенційна антропологія є такою онтологією людини, в якій центральним є вчення про сенс людського буття, можливості його осягнення та досягнення.

Сучасна вітчизняна екзистенційна антропологія сформувалася в межах Київської світоглядно-антропологічної школи, фундаментальним спрямуванням якої стало дослідження екзистенціальних вимірів людського буття через розгляд світогляду та його теоретичних трансформацій. Екзистенційна антропологія вкладає в поняття світогляду екзистенціальну напруженість та трансцендуючу активність людського буття. Світогляд розглядається не тільки в його зв'язках із теоретичною свідомістю, але й у взаємодії з людськім відношенням до світу, світовідношенням.

Екзистенційна антропологія займається аналізом екзистенційного змісту феноменів світогляду та світовідношення, що складає одну з найсуттєвіших тенденцій Київської світоглядно-антропологічної школи. Фундатор цієї школи В.І. Шинкарук досліджує екзистенціали людського буття "віра", "надія", "любов", які знаменують вихід особистості до аутентичної та людяної комунікації. В.П. Іванов вивчає індивідуальне та родове в культурному досвіді людини. В.Г. Табачковський осмислює проблеми екзистенційної антропології через розгляд колізійності людського світовідношення та феномену самотворення людини. І.В. Бичко детально досліджує такий екзистенціал як "свобода".

Дотичні до екзистенційної антропології розвідки М.В. Поповича щодо вимірів людського буття. У річищі цього напряму відбуваються дослідження можливостей розуміння та опису суперечностей людського світовідношення, що належать М.О. Булатову і розробки В.П. Загороднюка з проблеми сенсу життя людини.

На відміну від есенційного підходу, екзистенціально-антропологічний підхід до людини стверджує відкритість людського буття, неможливість визначити наперед задані межі людської природи. Ця ідея філософії екзистенціалізму набуває в екзистенційній антропології нове звучання: екзистенціальний підхід не повинен знищити есенційний, вступивши з ним у антагонізм; суперечність між ними повинна бути подолана синтетично. Принципи екзистенційної антропології розвиваються в метаантропології.

Н. Хамітов

ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ДІАЛЕКТИКА – вчення про розвиток особистості через розв'язання глибинних суперечностей існування. Автором екзистенційної діалектики можна вважати С. К'єркегора, який протиставив екзистенційну діалектику об'єктивній та універсальній діалектиці Гегеля.

Ця традиція була продовжена в таких течіях філософії XX століття як філософська антропологія, екзистенціалізм та персоналізм. У філософії М. Бердяева ставиться проблема "екзистенційної діалектики божественного та людського". У сучасній українській філософії екзистенційна діалектика представлена в екзистенційній антропології та метаантропології, а також використовується в актуалізуючому психоаналізі та андрогін-аналізі.

(Див. також: метаантропологічна діалектика).

Н. Хамітов

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНИЙ АНДРОГІНІЗМ – див.: андрогінаналіз.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНИЙ ГЕРМАФРОДИТИЗМ див.: андрогін-аналіз.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНИЙ СЕКСИЗМ – див.: андрогін-аналіз.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА СТАТЬ – див. духовність і душевність.

ЕКЗИСТЕНЦІЯ (від лат. exsistentia – існування) – буття людини, яка переживає свою унікальність, кінцевість, самотність, а також можливість виходу за межі кінцевості і самотності, що складає справді людське існування. Поняття "екзистенція" як характеристику неповторного існування людської особистості вперше використовував С. Кьеркегор. Контекст, у якому більшість сучасних авторів вживає слово "екзистенція", дозволяє трактувати її насамперед як сповнене трагізму буття людини на межі – граничне буття. Разом із тим, у екзистенції приховане передчуття буття за межами трагізму – передчуття причетності до трансценденції – особистісно забарвленій позамежності.

Використання терміна "екзистенція" для опису неповторності людського існування означає в екзистенціалізмі те особливе в бутті людини, що визначає її всезагальну сутність. Екзистенція людини є первинною по відношенню до її сутності – це положення є основним практично для всіх напрямків екзистенціалізму. Екзистенція як унікальність і суттєвість людського буття не може бути до кінця об'єктивована в теоретичному пізнанні, вона стає доступною лише в переживанні і вживанні. Звідси зрозуміло, чому так багато представників екзистенціалізму філософствували не тільки у формі есе і трактатів, але й у стихії художньої прози.

Екзистенція розкривається в різних вимірах людського буття у вигляді екзистенціалів – вузлових ситуацій її прояву у світі (туга, жах, відчай, гнів, закоханість, самотність, надія, віра, любов, свобода тощо).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 12. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)