Н. Хамітов
ЕЛІТА КУЛЬТУРИ – творчо активна частина представників культури, що продукує і відтворює архетипи культури. Можна виділити науково-технічну, військову, політичну, фінансову та гуманітарну еліту культури. Зрозуміло, що саме гуманітарна еліта найбільшою мірою причетна до створення й поширення архетипів культури. Головною її ознакою є те, що вона живе духовними інтересами настільки, що прагне зробити культуру своєю натурою. Це певною мірою протиставляє гуманітарну еліту культури не тільки її народові, але й іншим формам еліти; гуманітарна еліта тому може бути визначена і як духовна еліта.
Говорячи про гуманітарну еліту культури як духовну еліту, її можна розглядати в сторогому та широкому сенсі. У строгому сенсі це – професійні діячі гуманітарної культури – гуманітарна інтелігенція, у широкому – всі представники нації, які актуально включені в процес відтворення її архетипів. За дописемної доби різниця гуманітарної еліти у строгому та широкому сенсі не була такою виразною.
Н. Хамітов
ЕПОХА В КУЛЬТУРІ (епоха культури, культурна епоха) – достатньо тривалий історичний період, у ході якого та чи інша культура виникає, досягає своєї кульмінації та завершення.
Європейську культуру традиційно поділяють на такі епохи: антична культура, середньовічна культура, культура Відродження, культура Нового часу, культура Новітнього часу. У свою чергу кожна з цих культурних епох може поділятися на більш локальні епохи (наприклад, у культурній епосі Нового часу можна виділити епохи барокко та рококо).
О. Шпенглер пов'язує поняття "епоха в культурі" з поняттям культурного "організму", підкреслюючи не тільки часові, а й етно-просторові межі епох культури. З точки зору А. Тойнбі епоха в культурі твориться творчою елітою, яка, відповідаючи на виклик історії, визначає її унікальність.
Н. Хамітов
ЕРОС – 1) Взаємодія між чоловіком та жінкою на духовному, душевному та сексуальному рівнях, яка у вищих своїх проявах стає еротичною любов'ю. 2) Бог любові в давньогрецькій та римській міфології (синоніми: лат. Амур, Купідон). У "Теогонії" Ге- сіода Ерос разом з Геєю-Землею та Хаосом є первинною трійцею богів (в інтерпретації Аристотеля Гея – первинна матерія, Хаос – простір, Ерос – рушійна сила). Архетиповим для античного світу є міф про пошуки Ероса Психеею, яка набуває єдності з ним після драматичних випробувань. Емпедокл показує єдність Еросу як чоловічого з жіночим началом – Афродітою, що є силою, яка поєднує елементи буття у цілісність. Платон називає Ерос "найдавнішим з богів", який не має батьків. Сутність Еросу, з точки зору Платона, полягає у потягу до краси і абсолюту, тому практика анамнезису – пригадування про буття до народження, яка повертає людину у світ гармонії, є еротичною за своєю природою. Так само як і Емпедокл, Платон підкреслює глибинний зв'язок Еросу і Афродіти, виводячи з цього подвійність Еросу: "Немає Афродіти без Ероса; отже... якщо Афродіти дві, то і Ероса повинно бути два" ("Бенкет" 180d). Наявність народної і небесної Афродіти означають наявність двох типів Ероса.
У філософській та психологічній культурі XX ст. поняття "ерос" використовується досить широко. З. Фрейд на ранньому етапі творчості ототожнює Ерос з енергією лібідо, а пізніше вияскравлює його природу, через співставлення з Танатосом – богом смерті в античній міфології. М. Бердяев розглядає Ерос як шлях, що веде до андрогінізму – творчого злиття чоловічого та жіночого, яке дарує їм боголюдські риси.
Р. Мей підкреслює суперечність сексу та еросу у екзистенціальному просторі сучасної людини і необхідність їх гармонізації, відсутність якої деформує волю і здатність любити. А. Лоуен показує як слабкість духовно-еротичної єдності руйнує сексуальну гармонію.
У метаантропології поняття "ерос" протиставляється поняттю "секс"; ерос розглядається як духовно-душевне єднання чоловіка і жінки, секс – як тілесно-інстинктивне злиття, з іншої сторони підкреслюється необхідність поєднання еротичного і сексуального.
(Див. також: андрогін-аналіз, андрогінізм, любов, філософія статі.)
Н. Хамітов
ЕСЕЇСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ – див. філософська есеїстика.
ЕТНОАНТРОПОЛОГІЯ – розділ філософської антропологи, що вивчає світоглядні особливості етнонаціональних спільнот, а також умови та принципи комунікації між ними. На відміну від етнографії та етнології, етноантропологія зупиняється саме на світоглядно-екзистенціальній специфіці етносів та націй, доводячи її розгляд до розуміння архетипів національної культури, які постають головним об'єктом дослідження етноантропології.
Проблему часової і просторової різноманітності людського роду як одну з головних для філософської антропології добре виразив М. Бубер: "Законна філософська антропологія повинна знати, що є не тільки людський рід, але й різні народи, не тільки людська душа, але й різні типи і характери людей, ... і лише завдяки систематичному розгляду... розбіжностей, завдяки їх внутрішній динаміці і динамічному взаємозв'язку й завдяки постійній спрямованості відкривати єдине в різноманітному вона зможе побачити людину в її цілісності".
З точки зору етноантропології етнічне та національне буття в своїх вищих проявах певною мірою може бути трактоване як трансценденции – надособова реальність, яка робить можливою комунікацію між особистостями не на зовнішньо-буденному, а саме на екзистенціальному рівні. Етно-національне як надособова реальність протистоїть людській особистості не абстрактно-механічно, а діалектико-персоналістично; це означає, що етно-національне є вищім проявом особистісного буття, виступає результатом само-творення і спів-творення. Трактоване таким чином, етно-національне є мета-особистісним та метаантрополо- гічним феноменом.
Етноантропологія як метаантропологія є вченням про екзистенціально-світоглядну неповторність етносів, що виражається в їх архетипах, і можливості комунікації між ними, враховуючи цю неповторність. З іншого боку, етноантропологія як метаантропологія виступає наукою про умови комунікації етносу й людської особистості в усій її екзистенціальній повноті, виходячи тим самим на актуальну проблему сьогодення – прав людини.
Етноантропологія постає компаративістською антропологією, антропологією порівняльною. Враховуючи те, що вона порівнює не матеріально-побутові форми, а ментальні, світоглядно-екзистенціально, її можна було б назвати екзистенціально-компаративістською антропологією.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 13. Приємного читання.
