ГЕНДЕРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ – дослідження соціального виміру статі в людському бутті. Можна виділити три основні етапи гендерних досліджень, які, одночасно, є й трьома тенденціями – адже вони не знаходяться у ситуації абсолютного зняття і співіснують у нашому часі – особливо це стосується України.
Перша тенденція (етап) гендерних досліджень починається з кінця 70-х й триває до кінця 80-х. У цей час в гендерних дослідженнях формується тенденція, в межах якої гендер трактується як "соціальна стать". Складається жорстка бінарна опозиція "gender" – "sex", опозиція соціальної та біологічної статі. Дана бінарна опозиція є закономірним результатом базового концепту, або, точніше, ідеологеми першого етапу гендерних досліджень – тендерної рівності. Провідною ідеєю даного етапу була ідея про наявність гендерних стереотипів, що формують гендерні ролі. Ці ролі можуть бути як викривленими, так і конструктивними – тобто такими, що руйнують тендерну рівність або стимулюють її.
Надзвичайної популярності набуває підхід, згідно з яким, усвідомивши неплідність тих чи інших гендерних стереотипів, можна врятувати людство від жахів патріархальної цивілізації. Проте на початку 90-х років минулого століття все більше стає зрозумілою утопічність такого підходу. Стало очевидним, що гендерні стереотипи та ролі мають надзвичайно широкий спектр проявлення – в залежності від культури й етно-антропологічних особливостей регіону.
На другому етапі гендерних досліджень ролі чоловіка й жінки розглядаються в плюральності виявів, а поняття "гендер" трактується вже як "соціокультурна стать", і навіть, як "антропо-культурна стать". (Тут доречно пригадати про цікаві дослідження Л. Ставицької під загальною назвою "Мова і стать"). На другому етапі гендерних досліджень осягнення феномену гендеру перестає бути лише гендерною соціологією, а й стають гендерною антропологію – саме у філософському розумінні цього слова.
Важливою ознакою цього періоду стає також розвиток тендерної епістемології, яка досліджує кореляцію теоретичного знання в культурі з його тендерними вимірами. (К. Міллет, С. Фейерстоун, Г. Грир, Р. Конел) Однією з тенденцій тендерної епістемології є феміністична епістемологія, суттєвими рисами якої е орієнтація на "жіночу суб'єктивність" та розгляд наукового знання в його обумовленості соціокультурним контекстом. Українські автори займаються проблемою жіночої суб'єктивності – передусім мова йде про розвідки І. Жеребкіної.
Гендерна епістемологія є скоріше гендерною епістемологічною критикою, адже більшість авторів зосереджуються на критиці абстрактно-теоретичних установок у методології з так званою "маскуліністичною орієнтацією", яка звужує пізнавальні можливості дослідників; найбільш типовою є критика використання бінарних опозицій як способу осмислення людини та її проблем.
У межах третьої тенденції або етапу, що починається наприкінці 90-х років минулого століття, відбувається усвідомлення, що гендерні ролі чоловіка та жінки обумовлені не лише соціальними або культурними стереотипами, а й онтологічно укорінені. І цю укоріненість не можна називати лише біологічною, а її усвідомлення затаврувати як "сексизм" в ідеологічному сенсі цього слова. (Мова передусім йде про фундаментальну роль жінки в народженні нового життя). На цьому етапі відбувається критика феномену "унісекс" в сучасній західній культурі як такого, що становить загрозу для виживання людства як виду. У цьому контексті цікаві роботи американських дослідників С. Бем, Д. Спенс, Р. Гельмрайха, Д. Степп, а також наукові розвідки українських авторів: Ю. Галустян, яка займається проблемою тендерної взаємодії у сучасному поліетнічному суспільстві, І. Головневої, яка аналізує проблему трансформації гендерних ролей в сучасній Україні, М. Препотенської, яка аналізує екзистенціальні аспекти чоловічої та жіночої риторики.
Ключовим концептом третього етапу стає не "гендерна рівність", а "тендерне партнерство". На цьому шляху гендерні дослідження стають пост-гендерними – адже сама проблема гендера деконструюється й перестає бути їх єдиним епіцентром.
Теоретичні досягнення другого та третього етапів гендерних досліджень дають можливість піти від абстрактної бінарності "гендер – секс" до розуміння багатоманітності виявів гендеру в залежності від культури суспільства та особистісно-екзистенціальних характеристик носія тендерної ролі. Виникає можливість взагалі звільнитися від бінарності в осягненні проблеми виявів статі, розглядаючи її у поліфонії біологічних, соціальних, психологічних, етно-антропологічних та екзистенціальних вимірів. На цьому шляху гендерні дослідження стають філософією статі.
(Див. також: актуалізуючий психоаналіз, андрогін-аналіз, ерос )
Н. Хамітов
ГЕНІАЛЬНІСТЬ – вищий прояв творчих здібностей, коли саморозвиток особистості стає розвитком людського роду. Геніальність має етнокультурні вияви, проте твори генія завжди виходять на світовий рівень. Тому в геніальності відбувається парадоксальне єднання локального та універсального, розгортання локального в універсальне. При цьому, однак, локальне не втрачає своїх ознак; геніальність є розв'язанням суперечності локального та універсального у персональному.
У своїй діяльності геній прагне вийти за межі культуротворчості як об'єктивації у творення нового буття. Це відрізняє геніальну людину від талановитої, яка цілком реалізує себе в об'єктивуючій творчості. Звідси діяльність генія тяжіє до міфотворення – він продукує такі артефакти культури, які визивають катарсичні переживання, а тому мають суттєвий вплив на смисложиттєві цінності. Геніальність можна вважати феноменом граничного буття людини. При цьому вона відрізняється від таких феноменів граничного буття як святість та героїзм, в яких відношення до стихії життя не опосередковане наявністю артефакту.
Н. Хамітов
ГЕНІЙ – див. геніальність.
ГЕРОЇЗМ (героїчне) – вищій прояв мужності, який розв'язує суспільно значимі конфлікти, що дійшли до антагоністичного рівня. Таке визначення робить зрозумілим той факт, що героїзм найбільшою мірою виявляється на війні, яка породжує екстремальні ситуації, що потребують героїчної поведінки; водночас, війна не є єдино можливим простором існування героїзму. У XVIII ст. виникають концепції героїзму, які пов'язують його з певною епохою у житті людства (Віко). Гегель продовжує ці ідеї, вважаючи суттєвою ознакою "героїчної епохи" збіг вираженої самостійності індивіда та суспільного значення його діяльності. Романтики створюють образ героя, який пронизує всі епохи і протистоїть "натовпу". Таке бачення героїзму в найбільш завершеній формі було виражене Т. Карлейлем.
З позицій метаантропології героїзм може бути осмислений феноменом граничного буття, і визначений як влада індивідуального духу над тілесністю для досягнення перемоги над обставинами, індивідом чи соціальною групою. Поняття "влада" та "перемога" тут є ключовими і показують, що героїчне розв'язання конфліктів не є остаточним, бо в даному випадку, як правило, відбувається руйнація однієї з протилежностей. Героїзмові певною мірою протистоять геніальність та святість, які налаштовані на синтетичне розв'язання суперечностей через досягнення катарсису – або в артефакті культури, або у вчинку. Герой, як і геній, породжується волею до влади над собою, але якщо геній розвиває її у волю до натхнення, то герой, виходячи за межі героїчного вчинку, робить її волею до влади над світом. Жертовний характер героїзму зближує його зі святістю, проте жертовність святості не припускає знищення або приниження супротивника; в християнській культурі саме святість стає найвищим героїзмом.
Н. Хамітов
ГЕРОЙ – див. героїзм.
ГНІВ – екзистенціал (екзистенціальна ситуація) граничного буття, реакція на обмеження й приниження достоїнства і сакральних цінностей особистості. Це визначає афективний характер гніву і придушення в його просторі інстинкту самозбереження. В ситуації гніву обставини, які протягом певного часу пригнічували права і можливості особистості, руйнуються, перетворюючись у хаос. Але перетворюючи їх у хаос, з якого може з'явитися нове буття, гнів одночасно наповняє хаосом і саму особистість. Гнівний хаос особистості – це продовження і граничне загострення хаосу таких ситуацій граничного буття людини як туга, жах, відчай.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 8. Приємного читання.
