Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

АПОЛЛОНІВСЬКЕ ТА ДІОНІСІЙСЬКЕ – поняття філософії культури Ф. Ніцше. Вперше використовуються у роботі "Народження трагедії з духу музики".

Аполлонівське та діонісійське є виразом двох типів культури та принципів буття, що їх несуть у собі постаті Аполлона та

Діоніса. Аполлонівське начало – сонячне, раціональне, цілеспрямоване та врівноважене. На відміну від нього, діонісійське – темне, ірраціональне, неврівноважено-оргіастичне та хаотичне. Ніцше вважає, що європейська культура надмірно захопилася аполлонівським, втрачаючи життєве поривання, яке несе діонісійське. Він закликає до пробудження діонісійського імпульсу європейського світу. Саме це, на його думку, може привести до появи Надлюдини.

Поділ людського буття на аполлонівське та діонісійське певною мірою є продовженням опозиції "класичне – романтичне", яка була окреслена у романтизмі. Поняття "аполлонівське" та "діонісійське" мали значний вплив на розвиток філософії XX століття – особливо в її екзистенційному та персоналістичному виявах.

Н. Хамітов

АРХЕТИПИ КУЛЬТУРИ – 1) світоглядно-буттєві основи, на яких базується культурно значима творчість будь-якого представника локальної культури, а також її сприйняття. 2) Світоглядно-буттєві основи культури як світового явища.

Архетипи культури виступають глибинним результатом творчості та духовної комунікації особистостей тієї чи іншої культури. Саме тому вони є сутнісними основами культури, які прориваються в людське існування і можуть розгорнутися у часі- просторі історії у будь-які форми. Культура значною мірою є процес виявлення та осучаснення архетипів, але не абстрактно-безособово, а екзистенціально, особистісно, у творчості людей.

У сучасній філософії поняття архетипу актуалізувалося завдяки працям К. Юнга. Він пропонує поняття архетипів колективного позасвідомого, які є універсальними основами мотивації та поведінки будь-якої людини. Архетип для К. Юнга виступає тією реальністю, що не міститься ні у свідомості, ні в культурі та є первинним по відношенню до свідомості та культури. Архетипи колективного позасвідомого є фактами психологічної дійсності людства, що передує культурі та зумовлює її. Архетипи культури виступають розвитком архетипів колективного підсвідомого в царині культуротворення і того буття, яке це культуротворення продукує. Архетипи колективного позасвідомого співіснують у бутті кожної людини поруч із архетипами культури в тій мірі, в якій виражають реалії, що не детермінуються, або не цілком детермінуються свідомістю, світоглядом та культурою. В архетипі культури промовляє те загальнолюдське, що вийшло за межі позасвідомого у світ культуротворення. Таким чином, поняття "архетипи культури" виступає конкретизацією поняття "архетипи колективного позасвідомого" і не зводиться до нього.

Архетип культури має символічну природу; це означає, що він з необхідністю проявляється на світоглядному рівні. А з цього, в свою чергу, витікає, що архетипи культури не тільки зумовлюють культуру, а й створюються та відтворюються культурою в процесі творчої діяльності. Це дозволяє припустити можливість кореляції понять "архетип культури" та "міфологема".

Архетипи локальної культури не лише відокремлюють її від інших, а й зумовлюють взаємодію з ними – адже така взаємодія є можливою лише на глибинно-світоглядному рівні.. Смисл поняття "архетипи культури" полягає в тому, що воно дозволяє прояснити специфіку локальної культури як явища, включеного у всесвітню культурну комунікацію, а світову культуру усвідомити як процес і результатом вільного спілкування між локальними культурами.

Архетипи культури можна умовно розділити на архетипи локальної культури та архетипи світової культури, при цьому треба усвідомлювати умовність такого поділу. Архетип локальної культури у своїх розгорнутих формах може стати архетипом світової культури. Особливе в такому архетипі стає загальнозначущим, але при певних умовах – коли локальна культура виходить на світовий рівень, тобто коли її світоглядні основи стають актуальними для розв'язання проблем внутрішнього світу представників інших культур. Це відбувається завдяки творчості генія. (Див. геніальність.)

Н. Хамітов

АРХЕТИПИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ – світоглядно-буттєві основи, на яких базуються вияви культуротворчості представників української нації та її сприйняття.

Виходячи з того, що архетипи культури тісно пов'язані з міфологією цієї культури, можна виділити два методологічні принципи підходу до архетипів української культури.

Першим із них буде констатація відмінності української та слов'янської міфології. Слов'янська міфологія є більш давній витвір; її подальший розвиток відбувається через диференціацію її на окремі національні міфології слов'янських народів. З іншого боку, українська міфологія і культура являють собою досить органічний синтез християнського та язицького начал. Однак це в тій чи іншій мірі стосується будь-якої християнської культури. Специфіка української міфології та культури полягає саме у потрійній синтезі – поєднанні слов'янської міфології з католицькою і православною течіями християнства. Постуляція такої потрійної синтези є другим методологічним принципом підходу до архетипів української культури.

Більшість авторів виділяє індивідуалізм як найсуттєвішу рису українського буття. Проте він виявляє себе як архетип української культури лише тоді, коли розвивається у персоналізм – такий спосіб відношення зі світом, при якому цінність персони не заперечує значимості навколишнього суспільного життя. Персоналізм є індивідуалізм, який позбувся своїх негативних рис, вийшов за межі способу життя і мислення, що суперечить раціональному устрою суспільства. Індивідуалістичне та персоналістичне начала весь час взаємодіють в історії української культури. Якщо виходити з того, що українська культура є християнською культурою, то очевидно, що український персоналізм виступає конкретизацією загально-християнського персоналізму, який є принциповою ментальною основою західного світу. Персоналізм яскраво проявляється в українській філософії, де яскраво виражені персоналістичні та екзистенціальні традиції, починаючи від Г. Сковороди й закінчуючи О. Кульчицьким, а також надбаннями Київської світоглядно-антропологічної школи. Сутнісним проявом персоналізму в українській історії було козацтво. У цьому явищі відбивається складна взаємодія індивідуалізму і персоналізму.

Другим архетипом української культури можна назвати світоглядну толерантність, що виражає здатність українського народу приймати у свою культуру ментальні настанови інших народів та їх культур. У сфері національної психології українців світоглядна толерантність співвідноситься із такими рисами, як "рухливість" (Д. Чижевський) та "вагання у прийнятті рішень" (О. Донченко, В. Єрмак). Світоглядну толерантність можна також зіставити з такою рисою української вдачі, як лагідність. Можна побачити, що світоглядна толерантність вступає в суперечність з індивідуалізмом. Ця суперечність є деструктивною. Саме її деструктивність виступила внутрішньою причиною бездержавного буття українського народу. Але коли світоглядна толерантність входить у суперечність із персоналізмом, її розв'язання з необхідністю стає конструктивним. Результатом розв'язання суперечності світоглядної толерантності та персоналізму стає світоглядна синтетичність. Світоглядна синтетичність лежить в основі української культури і разом з тим постає важливою запорукою її виходу на світову арену в постіндустріальну епоху, що все більше вимагає єднання людства зі збереженням національного.

Фундаментальним архетипом української культури є також кордоцентризм, що означає перевагу чуттєвого та екзистенціального над раціональним і дискурсивним. Кордоцентризм виражає домінанту "серця", чуттєвості над розумом в існуванні українця. Цьому архетипові співзвучні такі риси національної психології українського народу, як сентименталізм, чутливість, любов до природи. Кордоцентризм виступає суттєвою ознакою української філософії, де "почуття, емоція оцінюється як шлях пізнання" (Д. Чижевський).

Ще одним архетипом української культури можна було б назвати глибинний оптимізм. Він пронизує всі етапи української історії і саме завдяки йому українська культура змогла вижити в жахливих умовах бездержавності. Глибинний оптимізм, є характерним для всієї української міфології – починаючи від обожнення образу Сонця до фундаментальної іронії над демонічними істотами і в тому числі – над образом чорта.

Виділені архетипи є основами дійсно аутентичного буття культури українського народу. Їх виявлення в існуванні представника цієї культури не може стати ні остаточним, ні автоматичним; воно потребує глибинного включення в процеси культуротворення.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)