Третя стратегія взаємодії чоловічого та жіночого в андрогін- аналізі визначається як андрогінізм, (екзистенціальний андрогінізм). Це – стратегія актуалізованої статі. Тут маємо найбільш конструктивне розв'язання суперечності екзистенціальної чоловічості та жіночості в межах особистості та сім'ї. Андрогінізм є ознакою динамічної цілісності людської особистості та відносин між особистостями завдяки гармонійному зростанню як духовно- чоловічого, так і душевно-жіночого начал людського буття. Лише на цьому шляху можливе справжнє подолання гендерних стереотипів.
Андрогін-аналіз направлений на подолання деструктивних наслідків, породжених стратегіями сексизму й екзистенціального гермафродитизму та актуалізацію стратегії андрогінізму в межах однієї особистості та у відносинах між особистостями. Використання андрогін-аналізу виводить психоаналіз за межі як маскуліноцентризму, так і феміноцентризму і дає можливість вийти на практику актуалізації особистості та відносин між особистостями на екзистенціальному, психологічному та соціальному рівнях.
На сьогоднішній день андрогін-аналіз включає в себе актуалізуючий психоаналіз як одну зі своїх системних методик. Андрогін-аналіз зберігає характерну для актуалізуючого психоаналізу стратегію спілкування аналітика й пацієнта на рівні світоглядного діалогу, доповнюючи це новими підходами, наприклад, афоризмотерапією – методом звільнення від екзистенціальних криз та психологічних травм і комплексів за допомогою спеціально підібраних авторських афоризмів.
Н. Хамітов, С. Крилова
АНДРОГІНІЗМ – (від грець. andros – чоловік, gin – жінка) поняття філософії статі, яке відображує глибинну екзистенціальну гармонію чоловічого та жіночого начал.
Поняття "андрогінізм" йде від Платона, який вкладає в уста Аристофана міф про андрогінів – істот, що, поєднуючи чоловічі та жіночі риси, загрожували владі олімпійських богів (діалог "Бенкет"). Для Платона андрогінізм – це стан цілісності, який дає людині богоподібні можливості; втрата андрогінізму є втратою богоподібності. Дане розуміння андрогінізму стає архетиповим для європейської культури. Його можна зустріти у містико- філософських поглядах гностиків, Я. Беме.
Поняття андрогінізму широко використовується в російській персоналістичній філософії. В. Соловйов виходить на проблему андрогінізму, розглядаючи ідею "Вічної Жіночності". М. Бердяев визначає андрогінізм як духовно-творче єднання чоловічого та жіночого.
У XX ст. поняття "андрогінізм" входить в царину як філософії, так і психології. Американська дослідниця С. Бем вводить поняття "андрогінія", яке описує буття людей, що успішно поєднують традиційно чоловічі і жіночі способи відношення до світу. В андрогін-аналізі андрогінізм – це стратегія поєднання духовного та душевного начал особистості – екзистенціальної чоловічості та жіночості, яка приводить до їх взаємного зростання та гармонізації.
Н. Хамітов, С. Крилова
АНТАГОНІЗМ протиріччя, що може розв'язатися лише через знищення однієї з протилежностей чи обох протилежностей. Це дозволяє визначити антагонізм як деструктивне протиріччя, на відміну від конструктивного, яке приводить до синтези протилежностей і розвитку. Мудрість людини значною мірою полягає в здатності уникати антагонізмів на шляху розв'язання протиріч.
Н. Хамітов
АНТИЧНА ЛЮДИНА ТА ГОТИЧНА ЛЮДИНА – (від лат. antiquus – давній та італ. gotico, букв, готський, від назви германського племені готів) – архетипові образи та екзистенціальні типи, що значною мірою зумовлюють духовну й душевну своєрідність Європи.
Для античної людини прекрасне домінує над піднесеним, а ясне – над втаємниченим. Ідеал античної людини був створений в Давній Греції й своєрідно розвинутий у Давньому Римі. У бутті античної людини сила важливіша за моральність, а героїчне – за геніальне та святе, що відображується в образах античних богів, напівбогів та героїв. Ідеал античної людини був актуалізований в епоху Романського Відродження та Класицизму, а у XX столітті входить в буденне буття (відновлення Олімпійських ігор, культ оголеного тіла, відстороненість від християнського аскетизму).
Світ готичної людини виникає на стику християнства та язичництва германських країн і радикально протистоїть світу античної людини та її культурі. У бутті готичної людини піднесене домінує над прекрасним, а таємниче – над проявленим. Вказане домінування породжує своєрідну присмерковість світу готичної людини, що натякає на глибинний характер боротьби добра і зла у світі та маніфестує себе у культурі доби Середньовіччя в різноманітних формах: у готичній архітектурі та музиці (особливо в готичних соборах), готичному письмі, готичному одязі, готичній зброї.
Культурна поліфонія готики дозволяє говорити про наявність готичного світогляду, який досягає граничних виявів у готичному романі. В центрі готичного роману зображується демонічна особистість, що поєднує трагічні, жахливі та величні риси (типовий приклад – "Мельмот-мандрівник" Ч. Метьюріна).
У кінці XIX ст. готичний роман еволюціонує в психологічно загострений роман "жахів" з обов'язковим містичним компонентом, а у XX ст. – і у фільм "жахів", 3 іншого боку, маємо еволюцію готичного роману в роман-епос ("Володар кілець" Дж.Р.Р. Толкіна). У XX ст. з'являється й феномен готичного трактату ("Захід Європи" О. Шпенглера). Сказане доводить, що буття готичної людини не тільки виходить за межі Середньовіччя та Відродження, а й оновлюється в наш час.
Готичний дух втілений в образі Фауста. У цьому образі буття готичної людини досягає граничної повноти, але й обмежене певною епохою та сюжетом, тому можна припустити, що поняття "готична людина" та "готичне" є ширшими ніж "фаустова людина" та "фаустівське". З іншого боку, на сьогоднішній день в понятті "фаустівське" маємо зміст, що виводить його за межі готичного й дозволяє ототожнювати з поняттями "західне" та "західноєвропейське" .
Пошук кореляції між поняттями "античне" та "готичне" й "аполонівське" та "діонісійське", може привести до припущення про тотожність античного з аполлонівським началом, а готичного – з діонісійським. Проте це не є коректним, адже аполлонівське й діонісійське начала можна знайти як в бутті готичної людини, так і в бутті людини античної. Це дозволяє полемізувати з О. Шпенглером, який, по суті, ототожнив античне з аполлонівським, а готичне – з фаустівським.
На початку XXI ст. маємо складну й суперечливу взаємодію ідеалів античної та готичної людини в західному світі. Питання про спільність та відмінність буття слов'янської людини з цими екзистенційними типами є відкритим.
Н. Хамітов
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 2. Приємного читання.
