У культурі XX століття співіснують різноманітні форми взаємодії іронії та пафосу – від м'яких (М. Бердяев, К. Ясперс, Г.К. Честертон) до жорстких та брутально-напружених (В. Розанов, О. Вейнінгер, Г. Маркузе).
Іронія відіграє ключову роль у культурі постмодернізму. По суті справи, постмодернізм можна визначити як культуру, яка переводить пафос у іронію. Саме іронія стає пафосом постмодернізму; це зумовлює своєрідну творчу стагнацію, яка усвідомлюється як сумна ознака ситуації постмодерну.
Н. Хамітов
ІРРЕАЛЬНЕ (від піздньолатинского irrealis – нереальний) – те, що не має онтологічної достовірності, існує лише як символ чи образ, у царині уяви. Подеколи ірреальне ототожнюють з поняттями "фантастичне", "неможливе".
У різних світоглядних системах ірреальне трактується діаметрально протилежно: у межах матеріалістичного світогляду ірреальним є світ трансцендентного, в містико-ідеалістичному світогляді ірреальним вважається емпіричний, "тлінний" світ. Остання точка зору в найбільш послідовній формі виражена у
Веданті та культурі індуїзму, де емпіричний світ визначається як ілюзія ("майя").
Н. Хамітов
ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ – 1) суперечливий і багатоплановий процес взаємодії і наступності вчень різних філософів, філософських шкіл, напрямків і традицій, а також різних форм прояву філософії в культурі; 2) філософська дисципліна, що вивчає цей процес.
Історію філософії ми можемо трактувати як комунікативну систему, в якій відбувається об'єднання загального й особливого – історія філософії як система може проявитися тільки в особистості мислителя, який осягає попереднє буття філософії, і може реалізуватися в його текстах. Без екзистенціального проникнення в це буття попередня історія філософії існує лише в можливості. За межами особистості філософа вона є лише можливістю системи і єдності. Тому історія філософії у всій своїй повноті відкривається тільки тій особистості, що має свою філософію.
Тільки філософська творчість дає філософу дійсну можливість пізнавати минуле, сьогодення і майбутнє філософії за межами його вчення. Лише творча причетність до буття історії філософії наповнює значимістю міркування про неї. Мова йде не тільки про адекватність пізнання й оцінки: тільки через історію вчення певного філософа в людському світі виявляється історія філософії взагалі – окреме філософське вчення є необхідний етап не тільки пізнання всієї історії філософії, але і її актуалізованого буття в тій чи іншій епосі.
(Див. також: наступність в історії філософії, прогрес в історії філософії ).
Н. Хамітов
К
КАЛОКАГАТІЯ – поняття, що виражає гармонію морально- етичного та естетичного вимірів людського буття. У більш вузькому сенсі термін може означати ідеал моральної та фізичної досконалості. Ідеал калокагатії формується та розвивається в античній культурі гомерівської та архаїчної епох як ідеал аристократа-рабовласника, що поєднує в собі атлетичну могутність із моральнісними чеснотами воїна. Ідеал калокагатії набуває художньої завершеності у класичну епоху античності (V ст. до н. е.). Він представлений у пластичних видах мистецтва – передусім у скульптурі – (Поліклет, Фідій), а також у поезії та драматургії (Піндар, Софокл).
Ідеал калокагатії набуває широкого розвитку в епоху Відродження. Своєрідну інтерпретацію його ми зустрічаємо у творчості Ф. Ніцше, який вбачає в калокагатії ознаку буття "Надлюдини". У філософській думці XX століття поняття "калокагатія" використовується передусім у етиці та естетиці, однак також зустрічається і у філософській антропології.
Н. Хамітов
КАТАРСИС – складна трансформація внутрішнього світу людини, що виникає внаслідок переживання трагічних колізій та можливості їх розв'язання, виводячи на новий рівень буття. У сучасній філософії поняття "катарсис" використовується в естетиці, філософії мистецтва, етиці та в різноманітних напрямах філософії людини.
Термін "катарсис" у сенсі духовного очищення зустрічаємо в Піфагора, Геракліта та Платона. Аристотель пов'язує катарсис передусім із трагедією, називаючи її "очищенням від афектів".
Поняття катарсису актуалізоване й по новому інтерпретоване в кінці XIX ст. Фрейдом та Брейером, широко використовується в сучасних школах психоаналізу. В актуалізуючому психоаналізі й андрогін-аналізі поняття "катарсизація" протиставляється поняттю "сублімація" і означає творчість та її сприйняття, які виникають на основі екзистенціально-світоглядного очищення витіснених у позасвідоме бажань, травм та комплексів.
Н. Хамітов
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 16. Приємного читання.
