Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

У культурі XX століття співіснують різноманітні форми взаємодії іронії та пафосу – від м'яких (М. Бердяев, К. Ясперс, Г.К. Честертон) до жорстких та брутально-напружених (В. Розанов, О. Вейнінгер, Г. Маркузе).

Іронія відіграє ключову роль у культурі постмодернізму. По суті справи, постмодернізм можна визначити як культуру, яка переводить пафос у іронію. Саме іронія стає пафосом постмодернізму; це зумовлює своєрідну творчу стагнацію, яка усвідомлюється як сумна ознака ситуації постмодерну.

Н. Хамітов

ІРРЕАЛЬНЕ (від піздньолатинского irrealis – нереальний) – те, що не має онтологічної достовірності, існує лише як символ чи образ, у царині уяви. Подеколи ірреальне ототожнюють з поняттями "фантастичне", "неможливе".

У різних світоглядних системах ірреальне трактується діаметрально протилежно: у межах матеріалістичного світогляду ірреальним є світ трансцендентного, в містико-ідеалістичному світогляді ірреальним вважається емпіричний, "тлінний" світ. Остання точка зору в найбільш послідовній формі виражена у

Веданті та культурі індуїзму, де емпіричний світ визначається як ілюзія ("майя").

Н. Хамітов

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ – 1) суперечливий і багатоплановий процес взаємодії і наступності вчень різних філософів, філософських шкіл, напрямків і традицій, а також різних форм прояву філософії в культурі; 2) філософська дисципліна, що вивчає цей процес.

Історію філософії ми можемо трактувати як комунікативну систему, в якій відбувається об'єднання загального й особливого – історія філософії як система може проявитися тільки в особистості мислителя, який осягає попереднє буття філософії, і може реалізуватися в його текстах. Без екзистенціального проникнення в це буття попередня історія філософії існує лише в можливості. За межами особистості філософа вона є лише можливістю системи і єдності. Тому історія філософії у всій своїй повноті відкривається тільки тій особистості, що має свою філософію.

Тільки філософська творчість дає філософу дійсну можливість пізнавати минуле, сьогодення і майбутнє філософії за межами його вчення. Лише творча причетність до буття історії філософії наповнює значимістю міркування про неї. Мова йде не тільки про адекватність пізнання й оцінки: тільки через історію вчення певного філософа в людському світі виявляється історія філософії взагалі – окреме філософське вчення є необхідний етап не тільки пізнання всієї історії філософії, але і її актуалізованого буття в тій чи іншій епосі.

(Див. також: наступність в історії філософії, прогрес в історії філософії ).

Н. Хамітов

К

КАЛОКАГАТІЯ – поняття, що виражає гармонію морально- етичного та естетичного вимірів людського буття. У більш вузькому сенсі термін може означати ідеал моральної та фізичної досконалості. Ідеал калокагатії формується та розвивається в античній культурі гомерівської та архаїчної епох як ідеал аристократа-рабовласника, що поєднує в собі атлетичну могутність із моральнісними чеснотами воїна. Ідеал калокагатії набуває художньої завершеності у класичну епоху античності (V ст. до н. е.). Він представлений у пластичних видах мистецтва – передусім у скульптурі – (Поліклет, Фідій), а також у поезії та драматургії (Піндар, Софокл).

Ідеал калокагатії набуває широкого розвитку в епоху Відродження. Своєрідну інтерпретацію його ми зустрічаємо у творчості Ф. Ніцше, який вбачає в калокагатії ознаку буття "Надлюдини". У філософській думці XX століття поняття "калокагатія" використовується передусім у етиці та естетиці, однак також зустрічається і у філософській антропології.

Н. Хамітов

КАТАРСИС – складна трансформація внутрішнього світу людини, що виникає внаслідок переживання трагічних колізій та можливості їх розв'язання, виводячи на новий рівень буття. У сучасній філософії поняття "катарсис" використовується в естетиці, філософії мистецтва, етиці та в різноманітних напрямах філософії людини.

Термін "катарсис" у сенсі духовного очищення зустрічаємо в Піфагора, Геракліта та Платона. Аристотель пов'язує катарсис передусім із трагедією, називаючи її "очищенням від афектів".

Поняття катарсису актуалізоване й по новому інтерпретоване в кінці XIX ст. Фрейдом та Брейером, широко використовується в сучасних школах психоаналізу. В актуалізуючому психоаналізі й андрогін-аналізі поняття "катарсизація" протиставляється поняттю "сублімація" і означає творчість та її сприйняття, які виникають на основі екзистенціально-світоглядного очищення витіснених у позасвідоме бажань, травм та комплексів.

Н. Хамітов

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 16. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)