Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Певною мірою можна стверджувати, що етноантропологія є методологічною основою етнології та етнографії. Разом із тим, етноантропологію слід відрізняти від етнометодології, теоретичні основи якої були сформульовані X. Гарфінкелем і яка вивчає "етнометоди" – способи інтерпретації тих або інших явищ дійсності за умов узгодження з традиційними типами комунікації. Якщо етнометодологія тяжіє до епістемологічного аналізу етнічних виявів людського буття, то етноантропологія характеризується екзистенціальним аналізом цих виявів. При цьому спільним у етно- антропології та етнометодології є спрямованість на дослідження буденної мови етносів і спроба побачити в ній їх фундаментальні ознаки.

Н. Хамітов

Ж

ЖАХ – екзистенціал (екзистенціальна ситуація) граничного буття, яка окреслює страх, що вийшов за межі матеріального предмету. Це страх перед безоднею, яка лежить за межами будь- якої матеріальної небезпеки. У стані жаху матеріальна, фізична небезпека стає лише символом, який виражає небезпеку метафізичну. Розкриваючи цю особливість жаху, що відрізняє його від страху, М. Гайдеггер зазначає, що в жахові людина не прагне рятуватися активністю, а навпаки, поринає у спокій.

Жах – це граничний страх, котрий перестає бути страхом й стає чимось іншим, це величезна метафізична тінь страху, це трансцендентний, потойбічний страх. В жахові, на відміну від страху, завжди просвічується глибинний подив. У ньому є натяк на чудове як дивне-химерне. Це схоплено мовою у слові "чудовисько", де жахливе з'єднується з чудовим-дивовижним.

Жах як переживання та буття найчастіше народжується при зустрічі з безоднею ніщо. Примара ніщо присутня у будь-якому жахові. Жах перед ніщо – це жах перед власними межами, перед незбагненністю власного Я, перед можливістю онтологічної деформації своєї особистості, можливістю її спотворення. У жахові перед людиною спалахує руйнівна могутність ніщо, і разом із тим у настрої жаху ніщо відкривається як двері, що ведуть у зовсім інший стан Я. В жахові ніщо пізнається як сила, що смертельно ранить і одночасно підносить нас. Це дозволяє глибше прояснити сенс власного, аутентичного існування й ствердитися в цьому існуванні.

Н. Хамітов

З

ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКЕ – поняття, яке окреслює те спільне, що є притаманним для будь-якого представника людського роду. У сучасному світі поняття "загальнолюдське" має передусім морально-ціннісне навантаження, тому невипадковим є словосполучення "загальнолюдські цінності". Це морально-ціннісні норми, які уможливлюють плідну комунікацію представників будь-яких рас, націй та етносів. У цьому плані цікавою є думка К.-О. Апеля про необхідність та умови "макроетики" – системи моральнісних цінностей та норм, які могли б бути спільними для людей, що належать до різних культур та ментальностей.

Поняттю загальнолюдського як правило протиставляється поняття національного. Таке теоретичне протиставлення виражає реальну колізію загальнолюдського та національного, головною причиною якої є бажання тієї чи іншої нації видати свої інтереси та цінності за загальнолюдські. Шляхом до розв'язання колізії загальнолюдського та національного є розуміння загальнолюдського як вільної комунікації націй та етнічних груп на основі взаємної толерантності.

Н. Хамітов

ЗНЯТТЯ (нім. Aufhebung – скасування і збереження) – категорія німецької класичної філософії, особливо філософії Гегеля, що означає збереження в сучасності всього позитивного з минулого, а тому виражає єдність знищення і відновлення. Гегель використовує термін "зняття" для характеристики процесу розгортання Абсолютної ідеї й Абсолютного духу.

У діалектичній тріаді "теза – антитеза – синтеза", що описує цей процес, кожна наступна ступінь несе в собі сутнісні елементи попередньої, звільнившись від усього випадкового.

Н. Хамітов

І

ІДЕАЛІЗМ І МАТЕРІАЛІЗМ – типи світорозуміння і світовідношення, що ґрунтуються на ідеї первинності ідеального або матеріального, духу чи матерії. Таке трактування ідеалізму і матеріалізму виникає на початку XVIII століття і пов'язане з ім'ям Г. Лейбніца. Матерія може бути усвідомлена як зовнішня реальність, яку ми сприймаємо за допомогою відчуттів; дух, душа, ідеальне є внутрішня реальність, дана нам у переживанні – самопереживанні (образ Я) і співпереживанні (образ Ти). Дух, душа й ідеальне майже завжди особистісно забарвлені, матерія – безособове начало.

Розглядаючи екзистенціальні основи ідеалізму і матеріалізму, варто констатувати, що питання про первинність ідеального чи матеріального як загальних начал буття насправді вторинне стосовно питання про первинність духу чи матерії в житті особистості. Глибинною передумовою надособового питання про відношення духу і матерії, їхнього смислу є загострено-особистісна проблема кінцевості людини. Це проблема меж людської особистості, сенсу життя і смерті, проблема безсмертя. Для одних мислителів безсмертними виступають дух і душа людини, що з'єднані з вічним божественним буттям і тому зустрічають смерть як вихід до нового буття; після смерті тіла дух і душа (самосвідомість) продовжують своє існування. Ці ідеї в релігійних культурах конкретизуються різним образом: в індуїзмі розвивається ідея реінкарнації – перевтілення душі в інше тіло, у християнстві – ідеї раю, пекла і чистилища. Для матеріалістів безсмертним є матеріальний світ у своїх нескінченних перевтіленнях однієї форми матерії в іншу.

Ідеалістичні чи матеріалістичні основи особистості філософа не можуть бути виведені винятково логічно і приймаються в стані граничного життєвого вибору, складаючи фундамент філософської віри. Звертаючись до людини та її існування, ідеалізм прояснює смисл матеріалізму і, розвиваючи свої глибинні основи, стає персоналізмом. Персоналізм є філософія творчого руху від буденності до духовного буття людини; матеріалізм виступає філософією буденного буття, а класичний ідеалізм – філософією духовного буття, відстороненого від буденності. З цих позицій в ідеалізмі як персоналізмі переборюються крайності матеріалізму і класичного ідеалізму в розумінні свободи людини. Якщо матеріалізм намагається звести людську свободу до одного з проявів форм еволюції матерії, а ідеалізм часто прагне затвердити свободу як щось протилежне матерії, то персоналізм бачить у свободі ступінь зрілості матеріального світу з пронизуючою його необхідністю, і, одночасно, щось таке, що не може бути зведеним до буття матерії – особистісне буття, в якому свобода є творення необхідності і себе самої, що виводить за будь-які межі.

Н. Хамітов

ІНДИВІД, ІНДИВІДУУМ (від лат. individuum – неподільне) поняття, що визначає одиничне в його відмінності від загального та особливого, окрему живу істоту.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 14. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)