Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Поняття "індивід" може характеризувати як людину, так і тварину, але частіше стосується саме людини, корелюючи з поняттям "особа". Індивід відрізняється від індивідуальності, яка є неповторністю та своєрідністю індивіду. Індивідуальність є те особливе, що відрізняє індивіда від інших індивідів даного класу, а також від будь-якого іншого індивіду.

В європейській філософії до епохи Відродження поняття "індивід" та "індивідуальність" по суті були тотожними поняттю "атом". З епохи Нового Часу відбувається розведення цих понять. У глибинній психології К. Юнга індивідуальність – це найбільш глибока структура внутрішнього світу індивіду, що корелює з поняттям "самість" і розкриття якої відбувається в процесі індивід у ації. У персоналізмі та персоналістично орієнтованій психології індивідуальність – це поверхневий вияв своєрідності індивіду, більш глибинним є особистість.

Н. Хамітов

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – див. індивід.

ІНДИВІДУАЦІЯ (від лат. individuatio) – 1) поняття, яке окреслює виявлення індивідуального із універсального та їх взаємодію. Ідея індивідуації зустрічається вже у стоїків, її розгорнуте розуміння маємо в середньовічній філософії. Поняття "індивідуація" використовується в номіналізмі, реалізмі, концептуалізмі. Фома Аквінський, формулюючи "принцип індивідуації", створює своєрідну діалектику універсального та індивідуального. Універсали – загальні поняття, проходять індивідуацію тричі: "до речей" – як задуми Бога про світ, "в речах" – як сутності, що виникли в процесі творення світу, та "після речей" – як форми пізнання світу людиною.

2) Поняття аналітичної психології К. Юнга, яке означає процес становлення внутрішнього світу людини в результаті освоєння свідомістю змісту індивідуального і колективного позасвідомого. Індивідуація за Юнгом – це визрівання "самості" (das Selbst), яка є гармонією індивідуального та колективного, свідомого та позасвідомого. Поняття індивідуації в аналітичній психології Юнга корелює з поняттям персоналізації в персоналізмі та метаантропології.

Н. Хамітов

ІНДИВІДУУМ – див. індивід.

ІНОБУТТЯ – філософська категорія, що визначає процес суперечливого розвитку світу та людини в ньому, можливість виходу за межі наявного буття в нові буттєві стани.

Категорія "інобуття" (Anderessein) у сучасному значенні генетично походить з філософії Гегеля і виражає вихід будь-якого явища на новий щабель розвитку при збереженні своєї онтологічної своєрідності. Так, у системі Гегеля буття природи розгортається як інобуття Абсолютної Ідеї, а дух постає інобуттям природи. Стосовно людини інобуття є власним буттям, але й іншим по відношенню до попереднього стану (дитина – підліток).

У сучасній філософії інобуття осмислюється передусім як буття іншої особистості, з якою людина може вступити або у відчуження, або у комунікацію. Звідси категорія інобуття стає поруч із словосполученням "відкритість буття", яке характеризує комунікативну спрямованість людини і є характерним для цілої низки філософських течій сучасності – екзистенціалізму, персоналізму, комунікативної філософії, екзистенціальної антропології, метаантропології. Така відкритість зрештою означає толерантність – здатність до діалогу та консенсусу.

Подеколи інобуття трактується як синонім потойбічного, трансцендентного буття – буття за межами емпіричного існування. Цей ракурс вживання даного терміну також натякає на здатність особистості до безмежного розвитку, до виходу за обрії буденності.

Н. Хамітов

ІНСАЙТ – (англ, insigt – проникливість, розуміння) – стан раптового інтуїтивного осяяння, який не можна безпосередньо вивести з досвіду суб'єкта. Поняття "інсайт" – одне з центральних в інтуїтивістській теорії пізнання. Гештальтпсихологія протиставляє ідею інсайту ідеї осягнення світу шляхом "спроб" та "помилок", що властива біхєвіорізму.

Поняття "інсайт" широко використовується у різних школах психоаналізу, де трактується як результат комунікативних зусиль аналітика і пацієнта, направлених на осягнення причини проблеми, яка відображена в позасвідомості у формі душевних травм та комплексів. Стан інсайту може бути у пацієнта або психоаналітика, проте справжній інсайт, що актуалізує особистість і звільняє її від травм та комплексів, – це взаємне, "комунікативне" прозріння. Такий інсайт корелює з катарсисом.

Н. Хамітов

ІРОНІЯ – здатність людини до комічного сприйняття пафосу у власній чи чужій життєвій стратегії. У цьому полягає принципова відмінність іронії від гумору та сатири, які спрямовані на висвітлення однозначних хиб людської природи, а тому і сприймаються більш однозначно.

Використовуючи термінологію Ж. Дерріда, іронію можна визначити як деконструкцію пафосу. Іронія протистоїть пафосу як засліпленню власними чи чужими чеснотами. Це актуалізує іронію в періоди руху від тоталітарних до демократичних спільнот.

Іронія – це важлива складова культуротворчої діяльності, дозволяючи більш критично сприймати можливості особистості та спільноти особистостей. Руйнуючи простір пафосу, іронія створює нову, більш відкриту реальність, проте, стаючи пафосом сама, призводить до руйнації творчих здібностей і відчуття смислу.

Тому самоіронія особистості є не лише обмеженням власного пафосу, але й власної іронії. У результаті мова може йти про гармонію іронії та пафосу. Прикладами такої гармонії були діалоги Платона і, особливо, образ Сократа в цих діалогах. Гармонію іронії та пафосу зустрічаємо в творчості І.В. Гете та енських романтиків. У творчості Ф. Ніцше маємо надзвичайно суперечливу взаємодію іронії з пафосом.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 15. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)