Розділ 40

Магістральні вулиці були схожі на великі річки, в які впадали вузькі ґрунтові дороги та вкриті багном проїзди. Уздовж тротуарів стояли яскраво розфарбовані кіоски, де продавалося геть усе — від сирого м’яса до піратських копій голлівудських фільмів. Більшість чоловіків на вулицях були вбрані в одяг західного стилю. Часто в руках вони тримали парасольку чи коротку палицю, що називається дула. Жінки носили сандалі, довгі спідниці та білі накидки, щільно обмотані довкола плечей.

На околиці міста «лендроверу» довелося прокладати дорогу крізь череду кіз, яких гнали на бійню. Ці кози були лише прелюдією до зустрічей з іншими тваринами та птахами: подорожнім траплялися то кури, то вівці, то флегматичні горбаті африканські корови. Щоразу, коли «лендровер» стишував хід, дітлахи, що стояли обабіч дороги, помічали в ньому іноземців, і тоді голомозі й цибаті хлопчаки тривалий час бігли поруч, вигукуючи англійською: «Гей, ви! Гей, ви!»

Симон Ламброзо відкинувся на сидіння й задоволено посміхався:

— От тепер ми точно знаємо, що вирвалися з лабетів Великої машини!

Проминувши пологі пагорби, порослі евкаліптами, вони з’їхали на ґрунтову дорогу, що вела на північ по кам’янистому узгір’ю. Сезон дощів закінчився кілька місяців тому, але трава й досі була жовтувато-зеленою з ділянками біло-пурпурових квітів мескель. Приблизно за сорок миль від столиці «лендровер» проїхав повз будинок, біля якого зібралися жінки в білих штанах. З розчахнутих дверей будинку долинало пронизливе голосіння, і Петрос пояснив своїм супутникам, що в ту оселю прийшла смерть. Через три села їм знову трапилася смерть: за одним з поворотів «лендровер» ледь не наскочив на поховальну процесію. Чоловіки й жінки в накидках несли труну, схожу на човен, що пливе білим морем.

Ефіопські сільські священики вбирались у бавовняні тоги, що звалися шамма, а на їхніх головах були великі бавовняні шапки, які нагадали Майї хутрові шапки з Росії. На початку звивистої дороги, що вела через ущелину до блакитного Нілу, стояв священик; він тримав чорну парасольку з позолоченими краями. Петрос зупинив авто й дав священикові грошей, щоб той помолився за їхню безпечну подорож. Коли вони спускалися в ущелину, то колеса «лендровера» їхали по самісінькому краю дороги. Визираючи в бічне вікно, Майя бачила лише хмари й небо. Їй здавалося, що два колеса автівки торкаються дороги, а решта два висять у повітрі.

— Скільки ти заплатив священику? — спитав Ламброзо.

— Небагато. П’ятдесят бир.

— Наступного разу дай йому сто, — пробурмотів Симон, коли вони проїжджали ще один крутий поворот.

Перетнувши металевий місток через Ніл, «лендровер» виїхав з ущелини. Тепер у ландшафті панували кактуси та пустельна рослинність. Пасажирам авта й досі на дорозі траплялися кози, але також почали зустрічатися каравани верблюдів з дерев’яними вантажними скринями на горбах. Ламброзо заснув на задньому сидінні, і його крислатий капелюх зім’явся, притиснувшись до скла. Він спав і не помічав вибоїн та каменів у колії, на яких підскакував їхній джип, не бачив грифів у синьому небі та не чув, як натужно ревли запилені вантажівки, видираючись на черговий пагорб.

Майя опустила вікно, щоб ковтнути свіжого повітря.

— Я маю з собою євро та американські долари, — сказала вона Петросу. — А що коли запропонувати священикам подарунок? Це допоможе вирішити питання?

— Гроші здатні розв’язати багато проблем, але ж наразі йдеться про ковчег Заповіту, — відповів Петрос. — А він є надзвичайно важливим предметом для народу Ефіопії. Священики ніколи не допустять, щоб на їхнє рішення вплинув хабар.

— А як ви, Петросе? Ви самі вважаєте, що ковчег є справжнім?

— Він має магічну силу. Це все, що я можу вам сказати.

— А уряд Ізраїлю вважає його справжнім?

— Більшість ефіопських юдеїв перебралися до Ізраїлю. Ізраїльтянам начебто більше немає сенсу надавати допомогу нашій країні, але все ж таки допомога триває, — злегка посміхнувся Петрос. — Цікаво, еге ж?

— Легенда каже, що ковчег забрав до Африки син царя Соломона й цариці Савської.

Петрос кивнув.

— Ще одна теорія стверджує, що ковчег вивезли з Єрусалима, коли цар Манасія встановив ідола в храмі Соломона. Деякі вчені вважають, що спочатку ковчег вивезли на Слонячий острів у верхоріччі Нілу. Там було єврейське поселення. Кілька сотень років потому, коли на це поселення напали єгиптяни, ковчег перевезли на острів посеред озера Тана.