Розділ 40

Петрос поквапився до Майї.

— Усе нормально, — прошепотів він. — Й обнадійливо. Старий чернець на озері Тана нещодавно провістив, що до Ефіопії завітає могутній такелакай.

— Чоловік чи жінка? — спитала Майя.

— Здається, жінка, але я не певен. Охоронець розгляне ваше прохання. Він хоче, щоб ви йому розповіли дещо.

— Порадьте мені, Петросе, що маю казати.

— Поясніть, чому ви бажаєте, щоб вас пустили до святилища.

«Що ж мені сказати? — подумала Майя. — А що коли я завдам образи їхнім традиціям і священики мене застрелять?» Тримаючи руки подалі від меча, вона ступила кілька кроків уперед. Уклонившись охоронцеві, Майя пригадала фразу, яку промовляв Петрос в аеропорту.

— Егзіабер кале, — сказала вона по-амхарськи. — На все Божа воля.

Після цього Арлекін, знову вклонившись, повернулася до «лендровера».

Петрос заспокоївся й розслаблено опустив плечі — наче щойно йому вдалось уникнути великої небезпеки. Симон Ламброзо опинився біля Майї, і вона почула, як він усміхнувся та стиха промовив:

— Ви хоробра жінка.

Якусь мить охоронець стояв мовчки, розмірковуючи над почутим, а потім сказав щось Петросу. Спираючись на палицю, він у супроводі двох інших священиків подибав до головної церкви. Біля «лендровера» зосталися тільки троє молодих людей із гвинтівками.

— І що він сказав? — поцікавилася Майя.

— Що вони нас не вбиватимуть.

— Ну що ж, то є вже велике досягнення, — зауважив Ламброзо.

— Це Ефіопія, тому розмова може затягтися надовго, — пояснив Петрос. — Рішення ухвалює охоронець, але він має вислухати щодо цього думку кожного.

— То що нам тепер робити, Петросе?

— Повечеряймо й відпочиньмо. А пізно ввечері повернемось і дізнаємося, чи пустять Майю до святилища.

Майя не схотіла вечеряти в готелі, де вони могли наштовхнутися на туристів, тому Петрос повіз гостей до ресторану з баром на околиці міста. Ближче до ночі відвідувачів у цьому закладі ставало дедалі більше, і на маленькій сцені з’явилися двоє музик. В одного з них був барабан, а другий тримав однострунний інструмент під назвою масінко. Він скидався на скрипку, і на ньому грали смичком, схожим на натягнутий лук. Музики виконали кілька пісень, але ніхто не звертав на них особливої уваги. Аж ось маленький хлопчик увів до приміщення сліпу жінку.

Вона мала огрядну статуру й довге волосся. На ній було біле вбрання з довгою сукнею та кілька мідних і срібних намист. Сівши на стілець посеред сцени, жінка трохи розставила ноги, наче намагаючись якомога надійніше прикріпитися до підлоги. Потім узяла мікрофон і заспівала сильним голосом, що проникав до кожного куточка приміщення.