Розділ 33

Ламброзо посміхнувся й розрізав рибу на зручні для ковтання шматочки.

— У цій справі єдиним справжнім знавцем є лише Мандрівник, але я справді багато про це відаю. Зустріч із вашим батьком змінила моє життя. Я зробив непогану кар’єру як оцінювач предметів мистецтва, але моєю справжньою пристрастю були паралельні світи. Я намагався роздобути копію кожної книги, щоденника чи листа, де описано їхню складну природу.

Намагаючись говорити тихо, Майя розповіла про свою зустріч із Ґабріелом і про те, як вони опинились у Європі. Коли вона перейшла до поїздки на Скелліґ Колумба, Ламброзо від цікавості аж виделку відклав.

— Мені здається, що Ґабріел вирушив на пошуки свого батька в Перше царство. Якщо він потрапив у засідку, то чи можна мені якось його визволити й повернути сюди?

— Ні, — відповів Ламброзо. — Тільки коли ви самі туди потрапите. Більше ніяк.

Вони замовкли, коли офіціант приніс іще одну страву — маленькі манні галушки, що називалися «гноччі алла Романа». Майя знову не торкнулася їжі, а Ламброзо налив їй іще одну склянку вина.

— Про що ви? Хіба це можливо?

— Вам слід усвідомити, що класичні греки та римляни не прокладали чіткої межі між нашим світом та іншими реальностями. У ті часи теж були Мандрівники, але стародавні люди вірили також в існування певних «дверей», крізь які до паралельного світу міг потрапити будь-хто.

— Отже, це щось на кшталт коридору?

— Скорше, це точка доступу, до якої може потрапити кожен, хто цього прагне. Сучасною аналогією таких точок є так звані «червоточини», описувані в теоретичній фізиці. Червоточина — то є найкоротший шлях крізь простір та час, який дає змогу швидше потрапити з одного паралельного всесвіту до іншого. Багато сучасних фізиків схожі на Дельфійського оракула, тільки з математичними викладками.

Ламброзо взяв серветку й витер зі щоки томатний соус.

— Після прочитання древніх текстів стає ясно, що багато священних місць у класичному світі — наприклад, Стоунгендж — початково були споруджені довкола об’єктів, що забезпечували доступ до інших царств. Наскільки мені відомо, жодна з цих старожитних точок доступу не збереглася до наших часів. Але давні римляни залишили нам путівника, який покаже, де таку точку шукати.

Від несподіванки Майя відставила склянку з вином.

— Це що — мапа?

— Набагато краще від мапи. Мапу можна загубити чи знищити. Цей конкретний путівник сховано під вулицями Рима. Називається він Horologium Augusti. Це величезний сонячний годинник, створений імператором Августом.

Підійшов офіціант, Ламброзо обговорив з ним наступну страву, і вони замовили тушковану телятину зі свіжою шавлією. Коли вони лишилися наодинці, він налив собі ще одну склянку вина.

— Цей Horologium є не просто сонячним годинником, який можна бачити на декотрих подвір’ях чи в садках. Він був розташований у центрі Рима — величезне коло з білого вапняку, оздоблене бронзовими лініями та літерами. Якщо ви проходили повз будівлю італійського Парламенту на П’яцца ді Монтечіторіо, то, можливо, бачили єгипетський обеліск, що відкидає тінь.

— Але сам сонячний годинник тепер під землею?

— Більша частина древнього Рима тепер під землею. Можна впевнено сказати, що є Вічне місто, а є його привид, схований під землею. Невелику частину цього годинника розкопали німецькі археологи в сімдесятих роках двадцятого століття — дехто з них були моїми приятелями, — але через рік вони припинили розкопки. Під вулицями Рима й досі б’ють природні джерела, й одне з них протікає якраз по поверхні цього годинника. Виникли також проблеми, пов’язані з безпекою. Карабінери не хотіли, щоб археологи рили прохід, який безпосередньо вивів би їх до будівлі Парламенту.

— А яким чином це стосується точки доступу до паралельного світу?