Розділ 33

— Для нього це означало моральний обов’язок.

Ламброзо посміхнувся.

— Так, це було типово по-арелкінськи. Але я тоді про це нічого не знав. На той час багаті молодики сформували тут, у Римі, фашистську групу й приходили вночі в гетто, щоб бити євреїв. Вони спіймали мене біля Тибру — за кілька сотень ярдів від цього місця. Я опинився сам-один проти п’яти. Але раптом з’явився ваш батько.

— І повбивав їх...

— Майже. Але мене здивувало, як він це зробив. Під час бійки він не виявив жодної люті — була лише ота холодна зосереджена агресія та цілковита відсутність страху. Він побив усіх п’ятьох до непритомності й уже хотів був укинути їх у річку, але я відтягнув його.

— А оце вже справді схоже на мого батька.

— І відтоді ми стали часто бачитися, гуляти по місту й разом вечеряти. Мало-помалу Дитріх розповів мені про своє життя. Хоча ваш батько й походив із сім’ї Арлекінів, він ніколи не вважав це своїм покликанням. Наскільки я пам’ятаю, він вивчав історію у Вільному берлінському університеті, але потім вирішив стати художником і перебрався до Рима. Дехто з молоді тоді бавився наркотиками та сексом. Але для вашого батька це було заборонено — так само, як і мати друга. У нього ніколи не було друзів, навіть коли він був іще підлітком і навчався в середній школі.

Вони обігнули синагогу на вулиці Лунґотевере та вийшли на пішохідний місток Понте Фабріціо, що вів до маленького острівця посеред Тибру. Посеред мосту Ламброзо зупинився, і Майя подивилась на брудні зелені води ріки.

— Коли я була ще малою, батько казав мені, що друзі роблять тебе слабким.

— Дружба так само доконечно потрібна, як їжа та вода. Не відразу, але зрештою ми стали близькими друзями, і між нами не було таємниць. Я не дуже здивувався, дізнавшись про існування Мандрівників. У юдаїзмі є містична течія, що ґрунтується на Кабалі, де описано подібні одкровення. Що ж стосується Табула, то треба лише розгорнути газету, щоб переконатись у їх існуванні.

— Я не вірю, що мій батько не бажав бути Арлекіном.

— А що тут дивного? Те, що він був людиною, як і всі ми? Спочатку мені здалося, що він вирішив порвати зі своєю родиною, залишитись у Римі й писати картини. А потім приїхав якийсь Арлекін з Іспанії та попрохав допомогти йому. І Дитріх погодився. За вісім місяців потому, як ваш батько з’явився в Римі, він уже мав своє арлекінське ім’я. Змінилося все, його нормальне життя скінчилось, але любов до Рима назавжди лишилась у його серці. Інколи ми зустрічались, і двічі на рік він надсилав мені листи. Час від часу в цих листах траплялись і ваші фотографії. Я спостерігав, як ви дорослішали і стали дівчиною.

— Він тренував мене, щоб я стала Арлекіном, — сказала Майя. — Ви розумієте, що це означає?

Ламброзо злегка торкнувся Майїного плеча.

— Лише ви здатні пробачити свого батька. Я ж можу тільки сказати, що він дуже вас любив.

Занурившись кожен у власні думки, вони перетнули місток і ввійшли до району Трастевере по той бік річки. Уздовж вузеньких, як пішохідні проходи, вуличок тяглися три- й чотириповерхові будинки, пофарбовані у вицвілі пастельні кольори; по їхніх стінах вився темно-зелений плющ.

Ламброзо провів Майю вуличкою, що закінчувалася брукованим майданом під назвою П’яцца Мерканті. На ній не було нікого, за винятком кількох чайок, що билися за вміст перекинутого контейнера зі сміттям. Птахи верещали один на одного, нагадуючи при цьому групу розпалених футбольних уболівальників.

— Такої пізньої години їдять або туристи, або літні люди, — сказав Ламброзо. — Але це — найліпший час для приватної бесіди. — Вони ввійшли в тратторію, де не було жодного відвідувача. Офіціант із солідними вусами провів їх до столика вглибині, і Ламброзо замовив пляшку вина «піно гріджіо» та просмажене філе тріски.

Майя відсьорбнула вина, але до їжі не доторкнулася. Думки Ламброзо про батька так відрізнялися від її думок! Невже Шип і справді любив її й турбувався про неї? Невже він колись не хотів ставати Арлекіном? Можливі відповіді на ці запитання були такими бентежними, що вона виштовхала їх із своєї свідомості і зосередилася на причині свого приїзду до Рима.

— Я приїхала сюди не для того, щоб поговорити про свого батька, — сказала Майя. — Один Арлекін на ім’я Липа сказав, що ви добре знаєтеся на шести царствах.