Розділ 33

— Це — прикраса. Золота брошка.

— Зрозуміло: вишукана прикраса для красуні.

Замок задзижчав і відімкнувся; Майя ввійшла до приміщення. На першому поверсі були дві суміжні кімнати, що виходили в огороджене подвір’я. Квартира мала такий вигляд, наче вміст наукової лабораторії та мистецької галереї завантажили в самоскид, а потім вивалили гамузом в одному місці. У першій кімнаті Майя побачила на різних столах спектроскоп, центрифугу й мікроскоп, а також бронзові статуетки та старі картини.

Обійшовши старовинні меблі, вона ввійшла до другої кімнати, де за робочим столом сидів бородань років сімдесяти з гаком і вивчав у світлі лампи перґаментний аркуш. На чоловікові були чорні штани, біла сорочка з довгими рукавами й чорна ярмулка. Як і більшість правовірних євреїв, він носив таліт катан: китички цієї схожої на пончо лляної накидки виднілися з-під його сорочки.

Бородань кивнув на сторінку, що лежала на його робочому столі.

— Цей пергамент старий, можливо, вирізаний з Біблії, але напис на ньому є сучасним. Замість чорнила середньовічні монахи використовували сажу, перетерті мушлі й навіть власну кров. Вони не могли поїхати на автівці до супермаркету, щоб купити там вироби нафтохімічної промисловості.

— Ви — Симон Ламброзо?

— У вашому запитанні відчувається скепсис. Я маю візитівки, але постійно їх гублю. — Ламброзо начепив на носа товсті окуляри, які збільшили його темно-карі очі. — У наші дні ім’я майже нічого не важить. Дехто змінює імена як черевики. А вас як звати, сеньйорино?

— Я — Ребекка Ґрін з Лондона. Брошку я залишила в готелі, але можу намалювати вам ескіз, щоб показати її зовнішній вигляд.

Ламброзо усміхнувся й похитав головою.

— Боюсь, мені знадобиться справжня річ. Якщо там є коштовний камінь, я можу витягти його й дослідити, чи є патина на оправі.

— Дайте мені, будь ласка, аркуш паперу. Може, ви впізнаєте дизайн.

З недовірливим виразом обличчя Ламброзо подав Майї записник і фломастер.

— Як забажаєте, сеньйорино.

Майя швидко зобразила арлекінську лютню. Потім вирвала аркуш і поклала його на робочий стіл. Симон Ламброзо уважно придивився до овалу з трьома лініями, потім повільно обернувся й дуже пильно глянув на Майїне обличчя. Вона відчула себе витвором мистецтва, що його принесли до цього будинку на експертизу.

— Так, звісно, я впізнав цей дизайн. Якщо хочете, я можу додати дещицю.

Ламброзо підійшов до великого сейфа біля стіни й почав набирати код.

— Ви сказали, що приїхали з Лондона. Ваші батьки народились у Великій Британії?

— Моя мати народилась у сім’ї сикхів у Манчестері.

— А батько?