Розділ 13

Перебираючи руками й допомагаючи собі ногами, він став підійматися. Добравшись до кінця палі, Ґабріел з’ясував, що над кріпильним кронштейном нависає виступ фути зо три завширшки. Цей виступ оперізував дах по периметру. Як же вибратися на дах? Це ж неможливо!

Ґабріел глянув ліворуч, щоб дізнатися, яким робом інші учасники здійснять небезпечний перехід на дах. Серед них Меллой мав найсильніші руки та плечі. Він примудрився розвернутися таким чином, що осідлав палю згори обличчям униз. Міцно тримаючись, Меллой обережно спробував перемістити вагу в нижню частину свого тіла. Коли ноги його зайняли потрібне положення, він відпустив палю, вхопився за виступ фасаду — проте не втримався й полетів додолу. Гепнувшись об плексигласовий навіс, Меллой покотився вниз, але таки вхопився за край і не впав на землю. Це й уберегло його від загибелі.

Ґабріел забув про суперників і зосередився на власних рухах. Повторюючи прийом, яким скористався Меллой, він розвернувся, став ногами на палю й міцно обхопив її руками на кілька дюймів вище від ніг. Зігнувшись, як людина, запхана в ящик, він спочатку переніс вагу свого тіла на ноги, а потім відштовхнувся вгору. Ґабріелові пощастило вхопитися за край виступу, який являв собою невисокий мур, що йшов по периметру даху. Щосили напруживши руки, він підтягнувся — і перекотився через край.

Шиферна покрівля ринку лежала перед ним, немов темна сіра дорога. На нічному небі не було ані хмаринки; голубувато-білими цяточками на ньому сяяли зорі. Розум Ґабріела швидко почав переходити в площину світосприйняття Мандрівника. Навколишня дійсність стала видаватися йому зображенням на екрані.

Каттер і Ґанджі промайнули повз нього — і Ґабріел повернувся до реальності. Він кинувся наздоганяти своїх суперників, і погано закріплені шиферні плити заковзали й застукотіли під його ногами. За кілька секунд він добіг до першої прогалини в даху, вона була тридцять футів завширшки — у тому місці, де будівлю ринку перетинала дорога. На бетонні арки було покладено листи молочно-білого фібергласу, та він виглядав надто тонким, щоб витримати людську вагу. Ґабріел ступив на арку та, як канатоходець, щасливо перейшов на протилежній бік даху. Каттер і Ґанджі чимдуж віддалялися. Ковзнувши по них поглядом, Ґабріел зиркнув на небо, на зорі, і йому здалося, що всі вони біжать кудись у неосяжному космічному просторі.

Над другою прогалиною фіберглас було зірвано, тому дах з’єднували тільки арки. Пам’ятаючи слова Бурульки, Ґабріел сконцентрувався на своїх ногах, намагаючись не дивитися вниз, на дорогу, де жменька цікавих Вільних Рисаків спостерігала за перебігом змагань.

Ґабріел уже позбувся початкового напруження й рухався легко, та, втім, він дедалі більше відставав. Перетинаючи по арках третю прогалину, він глянув уперед і побачив, що Каттер і Ґанджі стрибнули на крутий кутастий навіс, котрий вів від даху ринку — через Лонґ-лейн — до цегляного будинку з забитими вікнами, де колись була бійня.

Вигравши час завдяки спринтерському ривку на покрівлі, Каттер тепер обережними сягнистими кроками наближався до краю навісу. Ґанджі відставав від нього ярдів на п’ять і вирішив, його наздогнати. Взявши ліворуч, він пробіг кілька кроків — і втратив рівновагу. Перс упав, зойкнув і покотився по навісу, але в останню мить устиг учепитись руками за водостік і повис у повітрі.

Члени його команди, що стояли внизу, почали волати, щоб він тримався — просто тримався, — а вони тим часом хутко видеруться на дах і врятують його. Але Ґанджі їхня допомога була не потрібна. Він злегка підтягнувся, закинув на слизький навіс спочатку одну ногу, а потім — усе тіло. Коли Ґабріел підбіг до нього, Вільний Рисак уже лежав долілиць. Обережно відштовхуючись ногами й допомагаючи собі руками, він потихеньку віддалявся від смертельної небезпеки.

— Усе нормально? — вигукнув Ґабріел.

— За мене не турбуйся. Біжи далі! Захисти честь Лондона!

Каттер далеко випередив Ґабріела, але на пласкій покрівлі бійні він утратив свою перевагу, бо почав метушитися, шукаючи пожежних сходів чи рятувальної драбини, щоб спуститися вниз. Підбігши до південно-західного кута споруди, Каттер переповз через низьку стінку, вхопився за стічну трубу та зник. Підбігши до краю, Ґабріел глянув униз. Каттер поволі, дюйм за дюймом, сповзав по рурі, контролюючи свій рух боками альпіністських черевиків. Побачивши Ґабріела, він на мить зупинився й кивнув суперникові.

— Вибач за те, що я сказав перед стартом. Просто хотів вивести тебе з рівноваги...

— Я розумію...

— Ґанджі ледь не склеїв ласти... З ним усе гаразд?

— Так, з ним усе добре.

— Лондонці — класні чуваки. Але цього разу переможе Манчестер.

Наслідуючи дії Каттера, Ґабріел теж почав злазити по стічній рурі. Тим часом Каттер, майже скінчивши спускатися, потрапив у якийсь вічнозелений кущ, а тому трохи затримався, розсуваючи руками гілки.

Тієї миті, коли Каттер скочив на землю, Ґабріел вирішив ризикнути. Відпустивши руру й відштовхнувшись від стіни, він стрибнув у кущі з висоти двадцять футів. Гілки затріщали, але пом’якшили удар, і Ґабріел, перекотившись через голову, щасливо зіп’явся на ноги.

Неподалік з’явилося кілька Вільних Рисаків — наче глядачі, що спостерігали за марафонським забігом, улаштованим у межах міста. Каттер, демонструючи все своє вміння, мчав по припаркованих автомобілях. Крок — і він на капоті, ще два — і він уже на багажнику автівки, готовий перестрибнути через наступну. Завила автомобільна сигналізація, спрацювавши під ударами його черевиків. Її різкі звуки відлунювали від навколишніх стін. «Манчестер переміг!» — вигукнув Каттер і тріумфально здійняв угору руки.