Розділ 13

— Це — комп’ютерна система, що стежить за нами за допомогою сканувальних програм і камер стеження. Вільні Рисаки не хочуть бути гвинтиками Великої машини. Тому ми прагнемо стати вище за неї — у буквальному сенсі. Ми бігаємо поверх камер стеження та сканерів.

Розчинились двері, і Ґабріел побачив, як іще одна група Вільних Рисаків увійшла до бару.

— Так у вас зараз щось на взір недільної наради?

— Яка там нарада, хлопче. Ми зібралися тут для перегонів по прямій. Пес — це наша людина, але він іще не з’явився.

Поки Джаґґер розмовляв з Ґабріелом, почали збиратися члени його команди. Бурулькою звалася дівчина п’ятнадцяти-шістнадцяти років, невисока на зріст і з суворим виразом обличчя. Сильно наквацьовані брови робили її схожою на неповнолітню гейшу. Роналд, чоловік, що розмовляв зрідка і неквапливо, походив з Манчестера. Себастіан був студентом-вечірником, з усіх кишень його потертого плаща стирчали книжечки в м’яких палітурках.

Ґабріелові ніколи не доводилося бувати в Англії, тому він розумів не все. Колись Джаґґер був водієм джаґернаута, тобто велетенської колісниці, — так британці зазвичай називають певний тип вантажівок, а самі вантажівки вони чомусь іменували не інакше, як ваговозами. Картопляні чіпси називалися хрустиками, а пиво перетворилось у них на ель. Джаґґер був неофіційним ватажком команди, але з нього постійно кепкували через надмірну вагу та шапочку з помпончиком.

Окрім суто англійських висловів, існував іще й специфічний лексикон Вільного Рисака. Четверо членів команди невимушено теревенили про якісь «мавпячі стрибки», «котячі кидки» та «забіги». Вони не просто видряпувалися по стіні, вони «завалювали» або «загризали» її. Члени команди час від часу згадували про Пса — їхнього найкращого бігуна, але він чомусь і досі не з’явився. Нарешті мобільник Джаґґера запищав, і він махнув рукою, наказуючи всім замовкнути.

— Ти зараз де? — спитав Джаґґер. Протягом розмови його обличчя ставало дедалі роздратованішим, а потім зовсім розлюченим.

— Ти ж обіцяв, хлопче. Ми твоя команда. Ти не можеш нас підвести... Проміняти на якусь кралю... А може, ти впав у дитинство й тобі в солдатики закортіло погратися, га? Невже ти... Та пішов ти в сраку!

Джаґґер вимкнув телефон і почав лаятися. Ґабріел ледь зрозумів половину того, що він сказав.

— Наскільки я второпав, — припустив Себастіан, — Пес не братиме участі в сьогоднішніх перегонах.

— От покидьок! Каже, що нога йому болить. Закладаюся, він зараз розважається з якоюсь кралею — це точно.

Решта команди почала була засуджувати таку ганебну поведінку свого спільника, але враз замовкла, коли до них підійшов чоловік у суцільних окулярах.

— Це — Меш, — прошепотів Роналд Ґабріелові. — Він сьогодні розпоряджається всіма груповими ставками.

— А де ваш Рисак?

— Я щойно з ним розмовляв, — сказав Джаґґер. — Він... він ніяк не впіймає таксі.

Меш презирливо пхикнув і глянув на команду Джаґґера так, наче знав, що насправді трапилося.

— Якщо він не з’явиться за десять хвилин, то ви втратите вашу групову ставку плюс матимете сто фунтів штрафу.

— Не знаю... Може, й приїде... у нього... це... нога болить.

— Ти знаєш правила. Не буде Рисака — буде штраф.