Розділ 13

— Надягни їх, — сказав він. — Залізо стає до біса холодним уночі.

— Коли я закінчу, мені потрібні будуть гроші.

— Не хвилюйся, чуваче. Я гарантую. — Джаґґер підбадьорливо ляснув Ґабріела по плечу. — Ну ти й відчайдух! Справжній відчайдух.

На тлі охоронного освітлення блиснув атласний костюм Каттера. Він мовби ненароком підійшов до Ґабріела й кивнув.

— Так ти зі Штатів?

— Так.

— А ти знаєш, що таке «ляп»?

Джаґґер занервував.

— Не діставай. Ми готуємося до старту.

— Та я просто хотів допомогти, — пояснив Каттер. — Передати трохи знань моєму американському родичеві. «Ляп» — це коли ти падаєш з даху, втративши над собою контроль.

Ґабріел завмер і пильно глянув Каттеру в очі.

— Можливість упасти є завжди. Проблема ось у чому: думаєш ти про неї чи ні? Чи здатен ти викинути думку про цю можливість зі своєї голови?

Щока Каттера ледь помітно смикнулась, але він опанував свій страх і тільки сплюнув на землю.

— Ставки зроблено! — пролунав голос. — Ставки зроблено.

Натовп розступився, і всі побачили Меша.

— Сьогоднішня визначна подія стала можливою через той виклик, що його кинула команда Манчестера командам з Лондона. Нехай переможе найкращий бігун — і так далі, і така інша офіційна фігня. Але те, що ми робимо, є не просто перегонами. Майже кожен з вас знає про це. Стіни й паркани не зупинять нас. Велика машина нас не дістане. Ми творимо власну мапу свого міста.

Меш підняв праву руку й почав рахувати:

— Один, два...

Каттер рвонув через вулицю, і решта побігла за ним. Ковані ворота були зроблені у формі переплетених квітів та виноградної лози. Вставляючи ноги в проміжки між ними, Ґабріел почав підійматися вгору.

Коли суперники дісталися верхнього краю воріт, Ґанджі прослизнув між навісом і стіною. За ним поспішив Каттер, а потім — Ґабріел та Меллой. Їхні черевики загупали по навісу, і той натужно затремтів. Ґабріел ухопився за одну з паль, що стирчали з вершечка стіни. Стальна паля була вузькою, як мотузка, і триматися за неї було важко.