РОЗДІЛ 46

— Я хотів поговорити з тобою, Таві. Здаєтьтся я перед тобою у боргу.

Таві сковтнув.

— Я просто намагався привести моїх овець додому, сір. Це все, про що я хвилювався, я маю на увазі. Після цього все стало так…

— Складно? — запропонував підказку Гай.

Таві почервонів і кивнув.

— Вірно.

— Так звичайно все й відбувається. Я не хочу стомлювати тебе довгою розмовою, тому одразу перейду до справи. Я зобов'язаний тобі. Назви свою винагороду, і отримаєш її.

Таві заблимав на Першого Лорда, і його рот знову розкрився.

— Будь-яку? — запитав він.

— В розумних межах.

— Тоді я хочу, щоб ви допомогли тим, хто постраждав, і сім'ям загиблих. Настає зима, і вона буде важка для всіх нас.

Гай підняв брови і нахилив голову вбік.

— Справді? З огляду на те, що ти можеш вибрати, це твій вибір?

Таві відчув, що він вперто веде щелепу вперед, як Кетай. Він зустрів очі Гая і кивнув.

Гай пробурмотів:

— Дивовижно. — Перший Лорд похитав головою. — Дуже добре. Я надам допомогу від корони тим, хто зазнав збитків — по кожному окремому випадку після доповіді місцевого графа. Так буде справедливо?

— Так, сір. Дякую.

— Дозволь мені додати ще одне, Таві. Мій Курсор сказав, що ви хочете вчитись в Академії.

Серце Таві різко вдарило в грудях.

— Так, сір. Понад усе.