РОЗДІЛ 46

— Так, Таві. Він помер. П'ятнадцять років тому. Ти це розумієш?

— Але…

— Таві. - зітхнула Ісана. — Мені потрібно, щоб ти довірився мені. Будь ласка, Таві. Просто трішки довіри.

Він сковтнув і кивнув.

— Так, мем.

Ісана втомлено посміхнулася йому.

— Тепер відвідувачі. Пам'ятай, тобі не можна розмовляти надто довго.

Вона вийшла. Через деякий час двері відкрилися, і, нахиливши голову, у кімнату ввійшов Дрога. Велетень-марат був одягнений у плащ-мантію, оторочену найніжнішим пір'ям і гарну блідо-червону туніку, під якою вгадувалася пов'язка на бедрах. Алеранські черевики висіли на його поясі, а кожен палець голих ніг прикрашали кільця. Його ліва рука висіла на перев'язі, набрякла та червона, але він, здавалося, був у хорошому настрої і навіть посміхнувся до Таві, підійшовши до ліжка і потиснувши йому руку по дружньому, так що у Таві захрускотіли кістки.

Позаду нього йшла Кетай, нахабно одягнена лише в алеранську сорочку, необережно забруднену їжею. Її довге, бліде волосся було відтягнуто назад у струнку косу, відкриваючи тонкі високі вилиці та шию.

— Ну, молодий воїн, — сказав Дрога. — Я розплатився з тобою за збереження мого щеняти.

— Дочки, — втрутилася Кетай. — Я більше не щеня, батьку.

— Дочки, — погодився Дрога з широкою посмішкою. — Ти врятував мою дочку, і я заплатив тобі за це. Але тоді ти знову врятував мене. І я знову опиняюсь у боргу.

— Я нічого не робив, — сказав Таві.

— Ти крикнув і попередив мене, Таві, - сказав Дрога. — Без нього я б помер. — Він стиснув плечі Таві, і той подумав, що у нього зараз щось трісне. — Дякую.

— Але те, що я зробив, дуже мало. Ви зробили далеко більше. Ви керували ордою проти іншої орди, вождь. Орди вашого власного народу.

— Я вирішив погасити мій борг перед тобою, — сказав Дрога. — Завершити те, що ти намагався зробити. Це частина мого життя. — Дрога посміхнувся йому і піднявся. — Кетай.

Кетай нахмурилася.

Дрога далі дивився на неї.

Кетай підвела очі і промовила до Таві:

— Дякую. За збереження мого життя.