РОЗДІЛ 46

— Це тобі, - повторив він тим же тоном, а потім повернувся, щоб піти геть.

Таві підняв очі, щоб побачити чоловіка, що стояв у дверях. Він був високий, широкий у плечах, з довгими руками. Його обличчя не виглядало старішим, ніж у його дядька, але було щось у його вицвілих зелених очах, що говорило про те, що йому набагато більше років, ніж на вигляд. Срібляста сивина блистіла на світлі, на ньому був важкий плащ з простої сірої шерсті, що підкреслював блідість обличчя.

Кульгавий якось дивно напружився.

— Княжий подарунок, — пробурмотів чоловік. — Ти впевнений, що можеш дарувати його, раб?

Кульгавий підняв підборіддя, і Таві побачив як плечі раба вирівнюються.

— Для Таві, - пробурмотів він.

Чоловік у дверях звузив очі, потім знизав плечима.

— Залиш нас. Я хочу поговорити з ним наодинці.

Кульгавий подивився на Таві, а потім глибоко вклонився незнайомцю. Він закрив двері, перед тим подарувавши Таві ще один погляд, і зник.

Незнайомець замкнув двері після Фода і підійшов, щоб сісти на ліжко біля Таві, його зелені очі не полишали хлопчика.

— Ти знаєш хто я?

Таві похитав головою.

Незнайомець посміхнувся.

— Мене звуть Гай Секстус.

Таві відчув, як його щелепа відвисає. Він сів прямо, заїкаючись.

— Ой… Сер… Сір, я не пізнав вас, вибачте.

Гай підняв руку у рукавичці тонкої ручної роботи в заспокійливому жесті. — Ні-ні, лежи в ліжку. Тобі потрібен відпочинок.

— Я думав, що побачу вас завтра, сір.

— Так. Але я прийшов сюди цього вечора інкогніто.

— Чому?