РОЗДІЛ 40

Але перш ніж він дістався до них, дошки барикади застогнали, видавши оглушливий тріск, і почали деформуватися і рухатися. У всі сторони полетіли тріски, легіонери відступили, приголомшені і налякані. Потім дерево почало рухатись і звиватись, ніжки столів стали крутитися і звиватися, як живі, дошки вигинались, віз видав мученицький скрегіт, а потім розсипався.

Марати, ззовні, посилили тиск на барикаду, і без достатньої стійкості барикада почала тріщати і руйнуватися.

Фіделіас появився недалеко від Олдріка, а потім повернувся, щось сигналізуючи одному з повітряних лицарів. Той підлетів і взяв Фіделіаса під руки, піднімаючи його на дах казарми, а екс-мечник Олдрік переступив через труп Пірелла, ведучи до казарми решту найманців.

Легіонери на воротах переформувалися, щоб зіткнутися з вбігаючими маратами, але ті стрибали на них з непохитною дикою рішучістю і почали витискати їх з воріт, чоловіки повільно відступали назад, крок за кроком.

Амара піднялася і метнулася до конюшні, закричавши до лучників:

— Візьміть щити і мечі! Тримайте ворота! — Чоловіки похапали зброю і кинулись назовні, щоб приєднатися до оборони біля воріт.

Амара повернулася до Бернарда, який вже підвівся на ноги.

— Що відбувається?

— Повітряні лицарі. Ми їх відкинули, але їм вдалося ослабити барикаду. Піреліус мертвий. — Вона подивилася на нього. — Я не солдат. Що нам робити?

— Джиральді, - сказав Бернард. — Знайди Джиральді. Він пошле більше людей, щоб зміцнити ворота. Біжи, я ще не можу.

Амара кивнула і побігла через двір і сходами наверх. Бій на стіні тривав, і вона переступила через тіло марата, доказ того, що вони прорвали оборону стіни принаймні один раз.

— Джиральді! — закричала вона, коли досягла командної зони над воротами. — Де ви?

Легіонер у важких доспіхах, з обличчям, заляпаним кров'ю, повернувся до неї. Це і був Джиральді, його очі були спокійні, незважаючи на закривавлений меч у руці.

— Графиня? Ви сказали, що шукали вождя цієї орди. Він, нарешті, з'явився — скезав Джиральді. — Он там, хочете поглянути?

— Вже неважливо, — сказала Амара, її голос осів. — Піреліус мертвий.

— Ворони, — сказав Джиральді, але його голос був занадто втомленим, щоб це прозвучало як прокляття. — Здається, що хтось повинен за це заплатити.

Амара підняла голову, щось гаряче, тяжке і страшне перестало пульсувати в її животі. Страх, як вона зрозуміла, зник. Вона була надто втомлена, щоб боятись, і більше не хотіла боятися. Наступило полегшення, що приходить разом з неминучістю, зрозуміла вона — як свого роду божевільна, безмовна сила.

— І де він?

— Он там, — сказав Джиральді, вказуючи рукою. Стріла дзенькнула по його щиті, але він не звернув на це уваги, ніби був надто втомленим, щоб це його турбувало. — Високий, з птахами навколо нього та з алеранським списом.

Амара сфокусувала погляд і вперше побачила маратського вождя. Він проходив крізь ряди маратів, які готувались штурмувати стіну, з піднятим підборіддям і зарозумілою усмішкою на обличчі. Чорне пір'я було вплетене в його бліде волосся, і кілька хедбанів йшли за ним, як знак деякої смертельної пошани.