РОЗДІЛ 32

— Тоді це змагання вирішить все. Якщо алеранець переможе, ми не виступаємо.

— Ацурак не буде задоволений, Дрога.

Великий марат потиснув плечима.

— Він може не дожити до кінця дня. А якщо доживе — подивимося. Ще маємо час.

Хашат кивнула.

— Тоді давайте почнемо.

— Кетай, — зітхнув Дрога.

Фігура на краю прірви не порухалася.

Дрога нахмурився.

— Щеня!

Кетай далі не рухався.

Дрога здивовано глянув на Хашат. Та відвернула своє обличчя трохи запізно, щоб сховати посмішку.

— Ваше щеня дорослішає, Дрога. Вони завжди вередують, перш ніж визначаться. Ти це знаєш.

— Ти просто хочеш, щоб Кетай був у клані Коня, — вигукнув Дрога.

Хашат потиснула плечима.

— Швидкість, спритність. Хто б цього не хотів? — Вона підняла підборіддя і позвала:

— Кетай. Ми готові починати.

Кетай встав, обтрусив сніг з куртки, і пішов до них, з байдужим виразом обличчя. Він зупинився біля Таві, не поглянувши на хлопчика-алеріанця.

Таві раптово відчув страх, недавній позріз на щоці защипало, і він міцно стиснув щелепи. Він ніколи не дозволяв комусь лякати його. Йому часто перепадало за це, але він ніколи не лякався, це був його принцип. Він зробив один крок до Кетай, зіштовхнувшись з опалесцентним поглядом іншого хлопця. Їхні очі були на одному рівні, і його суперник був одного росту з Таві. Таві склав руки і подивився на свого супротивника.

Кетай, здавалося, не знав, як реагувати на позицію Таві і подивився на Хашат.