У зв'язку з вищесказаним, окреме місце займає аналіз рівня релігійності населення у контексті економізації релігії. Релігійна свідомість, що бере участь в регулятивних суспільних процесах, здійснює певний вплив на сферу виробництва, де особистість виступає як носій віри, так і учасник суспільного виробництва.
Так, у період зростання населення з 6 млрд. у 2000 р. до 7 млрд. у 2010 р. орелігійнений відсоток людського ресурсу мав наступні показники. За результатами міжнародного опитування, яке проводив Вашингтонський дослідницький центр Pew Research Center “Релігія для людей і преси” у 44 країнах у 2002 р., було визначено відсоток релігійного населення: Сенегал — 97%; Індонезія — 95%; Нігерія та Індія — 92%; Пакистан — 91%; Малі — 90%; Філіппіни та Бангладеш — 88%; Південна Африка — 87%; Кенія й Уганда — 85%; Гана — 84%; Танзанія — 83%; Ангола і Гватемала — 80%; Бразилія — 77%; Гондурас — 72%; Перу — 69%; Болівія — 66%; Туреччина — 65%; Венесуела — 61%; США -59%; Мексика — 57%; Аргентина — 30%; Польща — 36%; Україна й Узбекистан — 35%; Велика Британія — 33%; Канада — 30%; Словаччина — 29%; Італія — 27%; Південна Корея — 25%; В'єтнам — 24%; Німеччина — 21%; Росія — 14%; Болгарія — 13%; Японія — 12%; Франція та Чехія — 11%. До числа найбільш релігійних відносяться ісламські країни.11 Стосовно України, то показники, представлені Вашингтонським дослідницьким центром і показники
11 Газета “2000”. (блок “Аспекти”) — 21-27 лютого 2003 р. — С. 1.
власне українські дещо відрізняються. За соціальним опитуванням Українського центру економічних і політичних досліджень ім. А. Разумкова, на 2003 р. церкву відвідували 37,4% населення.[1] За даними Державного комітету у справах релігій за той же рік, частка віруючих громадян в Україні складала майже 50% [2].
В умовах, коли кількість населення перевищила 7 млрд., можна аналізувати наступні показники орелігійнення людського ресурсу.
За результатами глобального опитування Міжнародного дослідницького центру Геллапа (Gallup International), проведеного у січні 2012 р. серед жителів різних країн, кількість релігійних людей у світі становить 59%, нерелігійних — 23%, переконаних атеїстів — 13%, не змогли відповісти — 5%.
Індекс релігійності серед представників різних конфесій становить: серед індуїстів релігійні — 82%, не релігійні — 12%; серед християн релігійні — 81%, не релігійні — 16%; серед мусульман релігійні — 74%, не релігійні — 20%, серед іудеїв релігійні — 38%, нерелігійні — 54% [3].
У теорії відзначається зв'язок між релігійністю населення країн та рівнем їх економічного розвитку. Так, російські вчені (А. Міле- хин, Ю.Синєліна) вважають, що у таборі найрелігійніших знаходяться переважно найбідніші країни. У більшості країн з високим рівнем економічного розвитку релігійність не перевищує середніх показників. Виняток тут становлять Італія і США, де питання вірьі зведені практично до державної традиції. Країни БРІК утворили певний коридор, на "релігійному" кінці якого розташувалися індуси і бразильці, а на "атеїстичному" — китайці. У протестантських країнах уже кілька десятиліть відсоток нерелігійних людей значно вище, ніж у католицьких. Виключенням є Франція, яка має свою історичну специфіку. Важливе значення для рівня релігійності має також становище, коли релігія є визначальним фактором са- моідентифікації в умовах складних політичної та міжконфесійної ситуації [4].
Існує точка зору професора фінансової історії Ніола Фергюсона, який пов'язує кількість годин, які проводять в середньому американські, британські, німецькі, голландські та норвезькі працівники на робочому місці, з рівнем їх релігійності — чим вона вище, тим працьовитіші робітники,— зробивши висновок про більшу працелюбність американців порівняно з європейцями [5].
На нашу думку, не можна пояснювати успіхи країн з розвинутою ринковою економікою вищим рівнем релігійності їх населення або віросповідною чи конфесійною приналежністю. Навіть сам рівень цієї релігійності виміряти складно, оскільки різні соціологічні служби можуть надавати відмінні результати опитування населення. Але не враховувати релігійний фактор було б помилкою — як частина системи духовних цінностей, ментальності народу він не міг не позначитися на господарській діяльності людей.
У сучасний період віра у результат і результат віри — два поняття, що розходяться у просторі й часі. Сподівання на настання сприятливого результату після виконання ритуалу або обряду, який може бути прописаний цією дією, зводиться тільки до віри; так, у християн, іудеїв і мусульман воздаяння за вірою є імперативом служіння Богу. Віра, як факт найвищої адаптації індивідуума до навколишнього соціального середовища, являє собою продукт колективного розуму щодо усвідомлення останнім буття і пропозиції тієї чи іншої культури стосовно створення церковної общини [6]. Щодо економічного результату віри, то вплив останньої, скажімо, на ріст ВВП є предметом окремих досліджень. Так, вчені Гарвардського університету, опрацювавши дані по 100 країнам за 40 років (у період з 1960 по 2000 рр.), дійшли висновку, що окремі релігійні настанови, зокрема, віра у потойбічну віддяку, прискорюють ріст ВВП, оскільки віруючі люди працюють більш сумлінно [7].
Сучасний філософ Ф. Фукуяма, аналізуючи питання ефективності функціонування інституцій у різних суспільствах, відмічав
значення релігійних факторів, констатуючи, що у католицьких державах Європи економічна модернізація проходила довше, ніж у протестантських [8].
Такої ж думки дотримувався свого часу М. Вебер. У праці "Протестантська етика і дух капіталізму" він дослідив, як протестантська доктрина сприяла активній комерційній діяльності, і зробив висновок про виникнення завдяки цьому трудової етики, що проголошувала цінність наполегливої праці самої по собі, а не лише її результатів у вигляді нагромаджених багатств.
В окремих теоріях розвиток економічних систем зіставляється з релігійною орієнтацією суспільства. Як зазначив А. Дж. Тойнбі, у середині Х ст. православний світ робив більші успіхи, аніж західно- християнський. Останній тоді був аграрним суспільством, у якому міське життя видавалося чимось екзотичним, а гроші вживалися дуже рідко. Натомість у православному світі існувала економіка, що ґрунтувалася на грошах і спиралася на торгівлю та виробництво [9].
Ч. МакКей у книзі "Екстраординарні популярні хибні думки та безумство натовпу", вперше опублікованій у 1841 р., зробив висновок, що до всіх "безумств", у тому числі й економічних, за 350 років спонукали політичні або релігійні причини. Слід відзначити, що практично всі дослідження церковної діяльності певною мірою використовують концепцію видатного економіста А. Сміта, який визначав продуктивну працю як таку, що продукує капітал, тоді як непродуктивна обмінюється на дохід, тобто на заробітну плату або вигоду. Сутність його концепції зводилася до наступного положення: "Праця деяких з найбільш поважних класів суспільства, так само як і праця слуг, не виробляє жодної вартості .... Їхня служба, хоч якою почесною, корисною та необхідною вона є, не виробляє геть нічого, чим можна було б забезпечити в подальшому подібну кількість послуг. ... До цього ж таки класу слід віднести як деякі з найбільш серйозних і найбільш важливих професій, так і деякі з найбільш легковажних: священики, правники, лікарі та всілякі літератори, а також артисти, комедіанти, музиканти ... тощо" [10].
Послідовники різних економічних шкіл ХІХ ст. А. Гарніє-Па- жес, О. Бланкі, Нассау Вільям Старший (Сеніор), А. Шторх показували, що суспільству потрібні не лише матеріальні продукти. А. Шторх у "Курсі політичної економії або Викладенні початків, що обумовлюють народне благоденство" зауважує, що лікар виробляє здоров'я, монарх виробляє безпеку, священик виробляє культ, художник виробляє смак тощо, тобто, вони зайняті виробництвом, але нематеріальним.
Звідси зрозумілою є спроба повязати структуру суспільства та його економічну складову з питанням суспільного розподілу праці. Конструктивною є ідея англійського соціолога Ф. Паркіна, який, досліджуючи праці М.Вебера, пов'язав тип релігії з класовою соціальною структурою суспільства. Релігійна приналежність визначається місцем, яке займає той чи інший клас (стан, група) у системі суспільного поділу праці, а також рівнем добробуту, способом життя, характером і змістом професії. Зокрема, селяни, пролетарії, дворянство і буржуазія дотримують різних релігійних поглядів, оскільки матеріальні інтереси та життєвий досвід у них значно різняться. Традиційні верстви населення — селяни, ремісники, купці, феодали, бюрократи,— не схильні підтримувати протестантизм, який містить нові принципи трудової етики і професійного покликання. У виборі релігії грає роль навіть просторовий фактор: наприклад, робітники текстильної промисловості, працюючи у закритих приміщеннях, мають сильні сектантські устремління, тоді як аграрні робітники такої властивості не мають. На взаємозв'язок соціального становища та релігійності звертає увагу М. Вебер, аналізуючи кальвінізм і капіталізм. Два різні за матеріальним і соціальним становищем класи буржуазії і робочих рівною мірою тяжіють до кальвінізму [11].
"Релігійний економізм"
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка та релігія» автора Тимчик О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Орелігійнення" продуктивних сил“ на сторінці 2. Приємного читання.
