Існування релігійних общин в антагоністичному середовищі створило передумови для появи економічних важелів регулюючого характеру з боку державних релігій щодо релігійних меншини.
Так, за часів Карла Великого (742-814 рр..) у франкській імперії іудеям заборонялося давати позики під заклад речей, що належали християнам; заборонялися відносини оренди між євреями та християнами; євреям заборонялося використовувати християн для роботи на себе у неділю і на християнські свята; засуджувалася продаж євреям церковного майна.
Одним з видів економічного регулювання діяльності іновірців було встановлення для них додаткових податків.
Такий вид оподаткування виник у період середньовіччя. Фактично, це були дискримінаційні податки на віросповідання для релігійної меншості у даній країні на користь держави або пануючої церкви (наприклад, для іудеїв у католицькій Європі та ісламських державах, для християн в ісламських державах).
Так, у Німеччині іудейські общини, крім податку на власність, сплачували церковну десятину. Іудейська община щорічна виплачувала на користь монастиря у м. Шпеєр (Німеччина) 3,5 фунтів срібла в обмін на покровительство і захист, подарованих єпископом Рудигером у 1084 р.
Екстраординарний податок був покладений на іудеїв Німеччини для покриття витрат на проведення церковного собору в Констанці (1414-1418 рр..).
В Англії Ричард Лев'яче Серце зібрав з євреїв на ведення війни у Святій Землі 60 тис. фунтів стерлінгів.
За правління короля Іоанна (Джона) Безземельного основою нарахування податків з єврейського населення була сума боргів християн єврейським лихварям. Таку ж систему оподаткування перейняла Франція.
В Італії католицька церква вимагала сплати десятини з земель, які знаходилися у власності євреїв. У ХІІІ-ХІУ ст. євреї на відвойованих у мусульман землях були звільнені від цієї сплати, оскільки вважалися поселенцями прикордонної зони.
У Польщі XV ст. євреї виплачували на користь католицької церкви десяту частину майна, придбаного у християн. З 1539 р. ремісники-іудеї здійснювали щорічні платежі на користь християнських цехів. У XVІ-XVШ ст. євреї сплачували повинності на користь християнської церкви і християнських шкіл. Вони складалися з річних чиншів з будинків, що раніше належали християнам, з подарунків і винагород за дозвіл на спорудження синагог, з платежів натурою на користь церкви, а також "юдаїки" — винагороди керівництву шкіл за утримання учнів від погромів і антиєврейських акцій. У Царстві Польському в ХІХ ст. зберігався призначений для скарбниці кошерний збір з продажу м'яса і птиці; тимчасово вводився кошерний збір на утримання єврейських лікарень.
Окремо виділявся податок на ритуальний забій худоби, кошерне вино і сир (такий податок існував, наприклад, у середньовічній Сицилії).
На початку ХІХ ст. у Російській імперії джерелом сплати державної повинності у вигляді непрямого податку став "коробковий збір" з іудеїв. До цього він був внутриобщинним податком, головним чином, на кошерне м'ясо.
"Коробковим збором" обкладалися ритуальний забій худоби, птиці, і продаж кошерного м'яса. У деяких містах він стягувався також із суботніх та святкових свічок, етрогів, солі, крупи, риби, смоли, дров, сіна, бань тощо.
Урядовий закон вимагав, щоб "коробковий збір" використовувався лише на сплату боргів і податей общини і на потреби виконання іудейських обрядів. Але, порушуючи ці приписи, "коробковий збір" використовувався також на утримання синагог, духовенства та ін.
Положення про "коробковий збір" від 1839 р. встановило збір тільки з кошерного м'яса, але розширило групу єврейського населення, яке мало його сплачувати.
1844 р. у Російській імперії було запроваджено "свічний збір", який до 1839 р. входив до "коробкового збору". Він надходив у відання Міністерства народної просвіти і стягувався не лише з продажу свічок, але й ламп і світильників. Збір був посімейним і йшов на утримання казенних училищ.
У Києві 1857-1917 рр.. у межах "коробкового збору" стягувався "акцизний збір з кошерних предметів". Спочатку він надходив повністю на користь міста, а потім частково і на потреби єврейського населення.
У роки І Світової війни коли ціни на м'ясо зросли і було введене обмеження на його споживання у вигляді обов'язкових пісних днів, доходи від "коробкового збору" різко зменшилися. Після лютневої революції 1917 р. "коробковий збір" було скасовано.
Економічну діяльність іудеїв у Російській імперії обмежувало встановлення так званої "смуги осілості" і територій, на яких могли проживати євреї. До речі, встановленню цих обмежень значною мірою сприяли скарги купців на те, що євреї заважають їхній діяльності.
Встановлення "смуги осілості підтверджували "Положення про євреїв" 1804 і 1835 рр. На початку ХХ ст.. вона розповсюджувалася на 15 губерній імперії, у тому числі й на вісім губерній українських земель146.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка та релігія» автора Тимчик О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Модифікації шляхом пристосування“ на сторінці 2. Приємного читання.
