Розділ «Тема 11. Адміністративне право Японії»

Японія є острівною країною, розташованою на східному узбережжі Азії, у північно-західній частині Тихого океану.

Площа Японії складає 377 929,99 км. Японія є другою за величиною економічною державою світу. Вона посідає 6-те місце за обсягами імпорту та експорту товарів і є членом "Великої вісімки".

Столиця - Токіо. Державний устрій - унітарна демократична національна держава з парламентською конституційною монархією. Японія складається з 47 адміністративних одиниць - префектур. Префектура є найбільшою адміністративною одиницею країни. Органи влади у префектурі представлені виборними радою префектури та префектом (губернатором). За поділом влади ці органи належать до виконавчої гілки, однак за характером діяльності рала може бути віднесена до законодавчого органу. Судова влада представлена префектуральним судом. Задля зручності префектури часто групують у регіони. Ці регіони склалися історично, вони не мають адміністративного апарату і не є адміністративними одиницями.

Глава держави - Імператор, але виконавча влада в країні зосереджена у руках Прем'єр-міністра.

Публічна влада Японії поділяється на три гілки - законодавчу, виконавчу і судову. Законодавча гілка представлена Парламентом, виконавча - Кабінетом міністрів Японії і місцевими органами виконавчої влади, судова - Верховним і регіональними судами. Місцеві громади різних рівнів мають широкі права самоврядування. Основний закон передбачає відмову Японії від війни як засобу вирішення міжнародних проблем та відсутність інституту збройних сил.

Найвищим органом державної влади є двопалатний Парламент, найстаріший в Азії (складається з нижньої Палати представників і верхньої Палати радників. Перша формується з 480 депутатів, які обираються на 4 роки; друга - з 242 депутатів, які обираються на 6 років. Він обирає Прем'єр-міністра, надає уряду вотум довіри і позбавляє його довіри, звільняє некомпетентних суддів).

Найвищий виконавчий орган - Кабінет міністрів Японії.

Державна мова: японська мова.

Основними релігіями в Японії є синто, буддизм, християнство. Також присутня велика кількість неорелігійних сект. Історично поряд з синто та буддизмом в Японії були поширені даосизм та конфуціанство.

Етнічний склад: Японія - мононаціональна країна. Близько 90% населення складають етнічні японці. Окрім них, у державі мешкають корінні меншини - айни та ркжюсці. Основні групи іноземців - корейці (36%), китайці (21%), бразильці (15%), філіппінці (9%), перуанці (3%) і громадяни США (3%). Кількість українців в Японії станом на 2005 р. складала близько 907 осіб.

1. Загальна характеристика та організація публічної влади Японії

2. Система суб'єктів, о реалізують публічну владу в Японії

Владна система Японії склалася історично і більшість її інститутів функціонує на засадах традиційності, а владна система сприймається як єдине ціле, як єдиний захисник, в якого вірять і довіряють, вона керує порядком і протистоїть хаосу (ця ознака відповідає харизматичному типу); владна система функціонує у розвинутій правовій державі із сформованою законодавчою базою та діючими нормами права.

У рамках теоретико-методологічного підходу запропонованого М. Вебером, виходячи з різниці в природі (онтології) можна виокремлювати носіїв влади як конкретних суб'єктів політичної системи чи частин механізму держави, функціонування яких оцінюється більшістю населення як правомірна та авторитетна діяльність. Тому М. Вебер визначає такі суб'єкти державної влади Японії, виходячи із специфіки територіальної сфери функціонування органів влади, а саме: 1) глава держави; 2) парламент та його органи; 3) уряд та його складові; 4) верховний суд та судейський корпус в цілому тощо. Слід відзначити, що система влади у Японії історично склалася таким чином, що в країні немає соціальної групи або прошарку, що панує над всіма іншими.

Японія є унітарною демократичною національною державою з парламентською конституційною монархією. Народ здійснює свою владу через демократично обирається парламент і сформовані ним і відповідальні перед ним органи виконавчої влади. Природно, що Конституція гарантує громадянам буржуазно-демократичні права і свободи - слова, совісті, мітингів, демонстрацій, особисту недоторканність і рівноправність, незалежність судової влади тощо.

Формальним головою держави є Імператор Японії, символ державності і національної єдності. Він позбавлений права управляти країною й виконує лише церемоніальні функції'. Чинним імператором країни є Його Величність Імператор Акіхіто. Фактичним головою держави виступає Прем'єр-міністр, голова Кабінету Міністрів Японії.

Стаття 1 Конституції Японії закріпила те, що Імператор є символом держави і єдності народу, якому належить суверенна влада. Були скасовані такий важливі установи колишнього державного апарата, як Таємна рада й Міністерство імператорського двору, що підкорялися безпосередньо імператорові й стояли вище парламенту й уряду.

Зараз японський імператор виконує приблизно ті самі державні функції, що й британський монарх ("править, але не управляє"). До основних повноважень імператора в сфері державного керування Конституція відносить: призначення Прем'єр-міністра відповідно до рішення парламенту (ст. 6); промульгація (лат. оголошення, обнародування) урядових указів і договорів; підтвердження призначень і відставок державних міністрів і інших посадових осіб (ст. 7). При здійсненні цих повноважень імператор втрачає особистої влади. Роблячи державні акти, він повинен керуватися "радами" і одержувати попереднє "схвалення" кабінету, що відповідає за державні рішення імператора. Всі дії Імператора ставляться в залежність від прийнятого законодавства (ст. 4). Вони не повинні виходити за рамки так званих державних справ, під якими Конституція розуміє обов'язки процедурного й протокольного характеру. Імператор формально втрачає права займатися "державною політикою", віднесеною до компетенції парламенту й кабінету. Тому в державному керуванні він тільки схвалює вже прийняті урядові рішення. Таким чином, Конституція заклала основи системи "символічної монархії" ("сеті тэнно сэй").

Оцінюючи місце Імператора в механізмі державного керування, не можна обмежитися тільки формальною юридичною стороною справи. Традиційне преклоніння японців перед особою Імператора визначає ставлення політиків і державних діячів до імператорського будинку. Монарх, як і раніше, впливає на політичне й ідеологічне життя країни. До того ж, і сама діюча Конституція не позбавляє главу держави можливості активно впливати на політичні процеси. Не раз японські правознавці звертали увагу на відсутність у Конституції положення, що виключало б для Імператора можливість відкидати рішення уряду. Політичний зміст подібних "сплячих" прерогатив вбачається легко: за імператором резервується можливість в екстрених випадках протидіяти урядовому курсу.